А ви мене й не знаєте: ношу іздавна маску.
Я - інша. Інша, інша! Я зовсім не така.
Ви думаєте - камінь, який не терпить ласки,
а я лиш тільки глина - податлива й мяка.

Ви думаєте - вітер або із громом злива,
якій така дрібниця - півсвіту затопить!
А я ж така тендітна, а я ж така вразлива -
боюсь зірвати квітку, бо, може, їй болить.

Ви думаєте - птиця, яких не приручають,
бо обминає мудро і клітку, і сильце.
А я лиш тільки жінка, котра весь вік чекає,
аби з-під маски фальші звільнить своє лице...

Мирослава Кулик