сайт Відродження України
Відгук на «Волю Перуна» Володимира Осипчука Дуже важко сприймати літературно-філософський чи публіцистично-науковий твір. До того ж, він наповнений емоційно-підсвідомим фактажем і грунтується на власній, а не загальноприйнятній термінології, на взятих «із голови» висновках. Навіть і тема розповіді пересипана віршами, не завжди до снаги кожному читачеві. Але хто познайомиться зі змістом Трикнижжя автора, той порине у світ нових уявлень і пізнань, зуміє піднестись думкою до відземних і заобрійних почувань, охопити істину у всій її привабливості. Проте предмет обговорення не така вже й проста річ у цій царині. Для його осягнення треба мати не лише дослідницьку підготовку, а й неабияку фантазію, щоб філософськи оглянути проблему в її цілості й повноті. Поет із математичною освітою (і мисленням) В.Осипчук сміливо проникає своїм розумом в інші сфери позадосвідної діяльності людини, її навколишнього буття. Там, де не спрацьовує логіка, вступає у свої права інтуїція. І тоді піддаються розкодуванню не лише таємниці природи, а й людського мислення й поетичної творчості. Надзвичайно цікаво, аж до заперечення, автор «Волі Перуна» розглядає секрети Шевченкової музи. Це одне із найважливіших спостережень у цьому науково-публіцистичному «прочитанні» генія. В.Осипчук визнає поезію «Мені тринадцятий минало» мало не закодованим твором поета! Хоч написаний вірш у засланні, майже через 20 років після самої події, й багато в ньому від авторського розумування (а ще більше від настанови самого дослідника); все ж такий підхід до сприйняття художнього тлумачення можливий, бодай із деякими застереженнями. Звичайно осяяння «згори» в релігійно засліпленого хлопця допускаються, але тут же потрібно визнати, що сповідається цілком доросла і тверезо мисляча людина, яка наприкінці спогаду вдається до гострого звинувачувального випаду проти Всевишнього:«Чому Господь не дав дожить Малого віку у тім раю. Умер би, орючи на ниві,Нічого б на світі не знав. Не був би в світі юродивим. Людей і [бога] не прокляв!» З таким «прокляттям» людей і бога, отже заперечення кріпацької дійсності й існування Найвищої сили – це водночас і зречення власної молитви до Бога, відчуття його самого, бо досить було маленькому прокинутись, як «Село почорніло, Боже небо голубеє І те помарніло». Не все, мабуть, у цьому вірші можна розглядати однозначно, зважаючи на завершальну тут «інвективу» поета. Та В. Осипчук у своїй черговій книжці ще раз переконав нас, що він вдумливий, самобутній читач і тлумач Тараса Шевченка, і йому вдається по-новому збагнути зміст віршів поета, але такий підхід не убезпечує автора від не те, що помилок, а й від остаточного й категоричного висновку. Чи потрібний подібний погляд на творчість Великого Кобзаря? Слід відповісти ствердно: так! Це той камінець, що кинутий у застоялу воду шевченкознавства, порушить плесо своїми колами, очистить поверхню й у дзеркалі чистоводдя інші побачать під сонцем нові грані образів і думок поета, який у своїй поезії навіки закодував Україну! 1.ІІІ.- 2012, м. Київ Микола Шудря
[315x450]