Прийнято вважати, що греки і римляни привнесли в світ міти, мистецтво, культуру, науки... Але чому та давня цивілізація (як історія загалом та культура) називається по назві народу, що мешкав на українській землі, античною, а не грецькою чи римською? – запитує автор другого видання книги "Код України-Русі", яка щойно побачила світ у видавництві "Мандрівець", Сергій Піддубний і дає чіткі відповіді, що греки та римляни не мають до неї ніякого стосунку. Вперше в українській історіографії цією працею детально розглядаються давньоукраїнські основи – боги, герої, племена, держави, мова, дохристиянська релігійна система. До дослідження залучено широкий пласт літератури: праці Геродота, Гомера, Гесіода, Біблію, Влескнигу і багато інших джерел. Доводи та висновки автора ґрунтуються також на численних світлинах артефактів, пам’ятників, святилищ, картах тощо. Нам одним із перших вдалося ознайомитися з новою книгою автора і поговорити з ним. "Ят.": Чим відрізняється друге видання книги "Код України-Руси" від першого, що побачило світ ще 2008 року? С. П.: Перше видання задумувалося як презентація майбутніх широких досліджень. Невеликий формат та обсяг. Для себе я його називаю "малим Кодом". Після того були – друге видання книги "Ілар Хоругин. Влескнига", "На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона", "Українські святині та символи", "Давньоукраїнські боги, герої, племена та держави". І от тепер "великий Код" – формат В5 і понад 300 сторінок матеріалу. "Ят.": А як так сталося, що ви, професійний журналіст, почали займатися історією? С. П.: Я починав із краєзнавства. Хотів написати книгу з історії свого села. Почав досліджувати, дещо порівнювати, а воно веде мене в глибини, в давнину. Появилася потреба щось співставити. Але історичні джерела та книги виявилися дуже бідними, до того ж орієнтованими на Грецію та Москву. Описуючи нашу землю, українські історики все зараховували на чийсь рахунок – нас тут нібито і не було. Але вже по історії свого села я бачив, що це зовсім не так, і тоді я взявся дошукуватися істини. "Ят.": Але яка була необхідність перекладати Влескнигу, адже її перекладів достатньо. Зокрема доводилося чути схвальні відгуки про переклади Бориса Яценка і Галини Лозко. Врешті ж, ви не філолог і не професійний перекладач... С. П.: Оскільки мені відомо, Яценко та Лозко теж не вчилися на перекладачів. Але справа не в цьому. „Слово о полку Ігоревім”, яке виявлено значно раніше, ніж Влескнигу, донині ще має чимало не розгаданих місць. Влескнига і поготів. Коли я почав вникати в її переклади, то виявив чимало недоречностей, і щоб докопатися до правди, взявся за переклад сам – не святі горшки ліплять. "Ят.": Про які недоречності йде мова? С. П.: Наприклад, "кмито" (ратні люди) у моїх попередників-перекладачів чомусь земля та угіддя, "пеньки" – чаклуни, хазарське місто "Таматарха" – князь, "халабуда" (намет над возом) – теж князь, древню назву нашого народу "бори-прабори" вони переклали на боротьбу і війну, "печери" – на пожари. Не помічено також імені нашої прародительки Лади, імені автора Книги. Не один раз згадується поняття Гординства, яким позначалася військова доблесть наших предків та сила національного духу, але і воно виявилося поза увагою… Як наслідок, справжній літературний та історичний шедевр нашої минувшини спотворено й знецінено. І не дивно, що донині з багатьох голів не вивітрилась думка, що Влескнига – підробка. Не визнаючи і не знаючи її, вчені допускають невиправдані помилки. Зокрема, без вагомих на те підстав, вони намагаються переконати нас, що скити – це іраномовні племена. А Влескнига, між іншим, пише, що скити це ті самі анти, а анти – волиняни. Тобто очевидно, що скити – це давні українці. "Ят.": Друге видання книги "Ілар Хоругин. Влескниги" вийшло вже з певними уточненнями і змінами. На третє видання, якщо таке буде, також чекає ревізія? С. П.: Дуже помиляється той, хто вважає: якщо він переклав древній твір і випустив у світ, до нього вже не треба повертатися, бо він вже дав відповіді на всі запитання. Наука не стоїть на місці. Я продовжую працювати в темі, досліджувати древні святилища, мову і знаходжу багато чого цікавого та нового. Звичайно, постійно в голові тримаю Влескнигу. Читачі дещо підказують. Ось цікавий приклад. Редактор мого другого видання Василь Кабацюра з Новомосковська – страшенний буквоїд. Копаючись в оригінальних текстах Влескниги, нещодавно він натрапив на слова "мова" і "мовенство", які я та інші перекладачі, на наш сором, прочитали по іншому. А тут, між іншим, йдеться не просто про мову, а як священну, бо "очистимося мольбою в Мові", бо бог "Сварг уставив ті Мовенства". Тобто, коли в книзі "Код України-Руси", я пишу, що "Українська мова – це система священних образів", то у Влескнизі є цьому конкретне підтвердження. Тому мій остаточний варіант перекладу, мабуть, буде вже в третьому виданні. Корегування будуть зовсім невеликі, побільшає коментарів. "Ят.": Офіційна наука уперто не хоче визнавати Влескнигу. Невже мало доказів того, що це справжня та автентична річ? С.П.: Доказів не бракує, але наша наука досліджує те, на що держава дає гроші. А Влескнига, на яку сама наука навісила тавро "фальшивка", не дає ні звань, ні грошей тож кому цікаво нею займатися? Лише ентузіастам, лише одержимим. Однак, чи так це вже погано, що наука не визнає Влескнигу? Цим вона привернула додаткову увагу до неї. Десятки тисяч примірників уже розійшлося по руках. У декого вона вже замінила Біблію і є настільною книгою в родині. В школах вивчають. 
ДАЛІ:http://www.yatran.com.ua/articles/506.html [700x509]