«Радянські» у військах СC http://sd.org.ua/news.php?id=20149 ХХ століття було надто страшним та кровопролитним в європейській історії. Антихристиянська науково-новітня утопія комуністичного раю реалізувалась в Радянськогму Союзі шляхом небаченого в історії тоталітарного режиму, який поставив народи імперії на межу повної культурної руйнації і геополітичного знищення. Шляхом голодоморів, масових ув’язнень та знищень в концентраційних таборах, масових розстрілів, виселення мільйонів людей в Сибір комуністичний режим до кінця 30-х років зробив неможливими прояви масового і активного опору всередині країни. Лише війна Німеччини з СРСР, що розпочалася 22 червня 1941-го року, надала багатьом людям і народам шанс для відновлення широкого народного опору комуністичному тоталітарному режиму для всіх тих, хто розглядав сталінський режим як головного ворога своєї країни і свого народу. Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною, не знайшлося такої кількості людей, що надягнули військову форму ворожої армії і взяли участь у війні проти власної держави. На основі даних, що наведені різними дослідниками, в СРСР ця цифра становить від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тис. чоловік. Співпраця з німцями мала військово-політичний, адміністративний та економічний характер. На початок квітня 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів 2-го рангу. З полону звільнено 535 523 чоловіки, які в подальшому несли службу у складі східних військ Вермахту. Водночас, в німецькому полоні знаходилось 232 тисячі вояків США та Великобританії. І лише від 30 до 60 чоловік з них вступили в Британський добровільний корпус СС. Серед учасників антикомуністичного руху було багато людей, які або ніколи внутрішньо не сприймали комунізм, або в 1920-1930-х роках пройшли шлях від близького сприйняття ідей більшовицької революції до несприйняття комуністичної держави як найбільш нелюдського й антинародного режиму в нашій історії. Тому відновлення фактичної картини подій Другої світової війни з використанням широкого поля джерел має особливо велике значення для сучасного молодого покоління громадян. В першу чергу, слід висвітлити широке коло питань, що пов’язані з формуванням, потенціалом, кадровим складом і бойовим застосуванням підрозділів, частин і з’єднань, що воювали в Східних військах німецьких збройних сил і складалася з громадян СРСР. Російські формування СС: - XV козачий кавалерійський корпус СС; - 29-та військова гренадерська дивізія СС; - 30-та військова гренадерська дивізія СС; - шість гренадерських полків СС; - військова частина СС «Цепелін»; - військове формування СС «Дружина»; - особливий полк СС «Варяг»; - винищувальне військове з’єднання СС «Ост». Чотири останніх формування були підпорядковані безпосередньо Головному імперському управлінню безпеки (RSHA). Білоруські формування СС: - військова гренадерська бригада СС №1; - 40 батальйонів СС, що до кінця літа 1944-го року були створені у складі Білоруської Крайової самооборони (БКО). Українські формування СС: - 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина»; - три полки СС. Латвійські формування СС: - 15-та гренадерська дивізія СС; - 19-та гренадерська дивізія СС; - 36-та гренадерська дивізія СС; - 2-га добровільна бригада СС; - сім полків СС; - охоронна рота СС №15 Естонські формування СС: - 20-та гренадерська дивізія СС; - 3-тя добровільна бригада СС; - Естонський легіон СС; - три естонські полки СС у складі дивізії «Айнінг». Туркменські формування СС: - 38-та гренадерська мусульманська дивізія СС «Новий Туркменістан»; - полк СС «Туркменістан» №1; - чотири батальйони СС, поруч з якими знаходимо відомості про 818-й азербайджанський та 831-й волзько-татарський батальйони СС. Татарські формування СС: - 8-ма військова гірська бригада СС «Татарська» №1; - чотири батальйони СС. Кавказькі формування СС: - 70-й та 71-й кавказькі батальйони СС; - охоронна бригада СС «Північний Кавказ» - «Кавказький корпус» СС (пізніше його перейменовано на «Кавказьке з’єднання», яке складалося з 9-ти армійський польових батальйонів). З’єднання складалось із представників трьох національних груп: вірменської, грузинської, північно-кавказької. Одним з найбільш важливих аспектів у вивченні історії військ СС є правильна оцінка кількості іноземців у них. Виходячи з даних про участь представників певних національностей у лавах СС, маємо приблизне число добровольців: Голандія – 23 тис. Бельгія (фламанці) – 7,5 тис. Бельгія (валони) – 5,5 тис. Франція – 10 тис. Італія – 20 тис. Данія – 7,5 тис. Норвегія – 8 тис. Швеція – 0,3 тис. Фінляндія – 2 тис. Албанія – 6,5 тис. Хорватія – 26 тис. Сербія – 7 тис. Болгарія – 0,75 тис. Румунія – 5 тис. Угорщина – 40 тис. Чехія, Польща і Словаччина – 3 тис. Латвія – 40 тис. Литва – 0,15 тис. Естонія – 23 тис. Україна – 27 тис. Кавказ та Азія – 8 тис. Донські козаки та калмики – 35 тис. Росія та Білорусь – 28 тис. Люксембург та Ліхтенштейн – 3 тис. Швейцарія – 1,33 тис. Іспанія – 0,3 тис. Англія, США та Ірландія – 0,3 тис. Індія – 3,5 тис. Всього 340 630 іноземних добровольців в роки війни вступило у війська СС. Етнічні німці, що були громадянами інших держав, також вступали до військ СС. їх походження та чисельність: Західна Європа – 16 тис. Угорщина – 40 тис. Данія – 2 тис. Хорватія – 20 тис. Югославія – 15 тис. Румунія – 60 тис. Богемія і Моравія – 39 тис. Словаччина – 6 тис. Всього більше 198 тис. етнічних німців з інших держав вступили у війська СС. Разом з іноземними добровольцями загальне число іноземних громадян в СС наближається до 540 тис. осіб. Микола Грибок, кандидат наук, доцент http://duhvoli.com.ua/index.php?article=360