Український Володимир Маяковський

Час публікації: 25 серпень 2011 г., 20:06
http://www.kavkazcenter.com/ukr/content/2011/08/25/20037.shtml

«Три разных истока во мне речевых:
Я — не из кацапов-разинь.
Я -дедом казак, другим — сечевик,
а по рожденью грузин».
В. Маяковський «Владикавказ — Тифлис»

Послуговуючись політичними кліше, ми часто стаємо заручниками власної необізнаності. В радянській період ми вчили творчість багатьох поетів і письменників в контексті їх революційної приналежності, зараз, ламаємо списи, проводячи культурні люстрації в залежності від вподобань тих, хто через нашу наївність та неосвіченість, монополізує право влади в нашій країні. Політичні жонглери, що добре вивчили принцип «розділяй і володарюй», вміло маніпулюють емоціями жертв сучасної освіти, викидаючи і вставляючи в нашу історію цілі сторінки. Прикро, що ми так легко сприймаємо на віру все, що кидають нам вони, забуваючи головне — перевірити…

Яскравим прикладом такої бездумної люстрації є постать поета Володимира Маяковського. Отримавши клеймо поета російської революції, він автоматично впав в опалу сучасної української освіти. Політика знову взяла верх. А якби наші міністерські патріоти хоч трішки б читали книги, а не політичні програми і казенні циркуляри, то могли б почути і відомих дослідників творчості Володимира Володимировича. Один з них — Г. Бебутов у своїй книзі «Гімназія обличчям до обличчя», виданій в Тбілісі в 1977 році, наводить досить цікаві факти з біографії поета, що заставляють по-новому глянути на цю історичну постать співця революції з… українським козацькім корінням.

Маяковський Костянтин Кирилович — прадід поета по батькові, був сином полкового осавула, що служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії, що нині розкинулось на правому березі Каховського водосховища. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений на службу на Кавказ.

Дід поета по батьківській лінії — Маяковський Костянтин Костянтинович народився в українському Бериславі, проте виріс у Грузії, довгі роки служив секретарем повітового правління (нині б сказали — райвиконкому) Ахалціхе.

Бабуся поета по батькові — Данилевська Євфросинія Йосипівна, походила з роду вихідця з Подільської губернії (нині — Вінницька область) козака Данила і була двоюрідною сестрою відомого українського дослідника і письменника Г. Данилевського. До слова, саме Данилевського можна назвати одним із родоначальників української фантастики. У своєму фантастичному оповіданні «Життя через сто років», написаному в 1868 році, він описує світ 1968 року, де: централізоване постачання міст водою, електроенергією і теплом; трансляція вистав по телефону; підземна залізниця між Англією і Францією; штучне море на місці Сахари і т. д.

Мама Володимира — Павленко Олександра Олексіївна, була дочкою українця, штабс-капітана Павленко Олексія Івановича (дід поета по матері), який загинув в російсько-турецькій війні 1877–1878 рр..

Батько поета — Маяковський Володимир Костянтинович народився вже в Ахалцихе, навчався в Кутаїсі та Тбілісі, служив лісничим у фортеці Багдаді (нині — райцентр Маяковський). Саме там і народився етнічний українець В. Маяковський, котрий прославив Україну, Грузію і … російську літературу.

Ось такий родовід великого українця В. Маяковського, народженого в Грузії в сім'ї стовідсоткових українців, що, найімовірніше, спілкувались в сім'ї українською, закинутих імперської волею завойовувати Кавказ.

А щоб усвідомити суть відношення «комуністичного поета» Маяковського до України, відчути його широку козацьку душу, слід просто вдумливо прочитати його вірш «Борг Україні», написаний у 1926 році, де любов до України прекрасно бринить і російською мовою:

Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.

Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.

И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада
И Гоголю надо!

Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстух краплен…
А что мы знаем о лице Украины?

Знаний груз у русского тощ -
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.

И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.

А если прижмут — зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов -
Анекдотов украинской мовы.

Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль….
Разучите эту мову на знаменах — лексиконах алых,
Эта мова величава и проста:

«Чуешь, сурмы заграли,
Час расплаты настав…»
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного «Слышишь»?!

Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово «чуешь».

Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.

БФ» Підтримки Українських ініціатив»