Але ХІХ  ст. не є втраченим чи провальним. Саме в цей час  з'являються сучасні українська літературна мова (І.Котляревський , Т.Шевченко) і наукова мова (М.Грушевський). Саме в цей час в Галичині з'являється українська ідеологія, а українці відчувають себе окремою, від росіян і поляків, модерною нацією.

Початок ХХ століття ознаменував появу українського націоналізму, як національної ідеології (брошура М.Міхновського "Самостійна Україна"). Вцілому, українська революція 1917-21 років виявилась невдалою. Гетьман П.Скоропадський дрейфував від повної незалежності до автономії в складі білої Росії. Петлюра зробив ставку на Антанту, а Антанта - на російських білогвардійців. Союзницькі відносини з Юзефом Пілсудським були куплені ним ціною зради Західної України. Українська армія ще спасе поляків під Варшавою від червоних, але  згодом і сам пан Юзеф розчарується в поляках.

Двадцяті та тридцяті роки ХХ століття - роки переосмислення причин минулих поразок і роки боротьби на новій ідейній основі. Зусиллями Дмитра Донцова  український націоналізм з ідеологічної концепції перетвориться на повноцінну і наукову ідеологію. Полковник Євген Коновалець, який фактично ніколи і не переривав боротьби за незалежність України, створює УВО, а згодом (1929р.) - Організацію українських націоналістів. Саме завдяки ОУН ідеологія українського націоналізму проникає вглиб української нації, до кожного села і хутора.

Хоча вцілому боротьба з російським імперіалізмом і виявилася невдалою, хоча УПА була знищена, але не капітулювала, ця боротьба зберегла українську націю від асиміляції і розчинення в росіянах. Без боротьби УПА навряд чи незалежна Україна постала би в 1991 році. А без цього Радянський союз продовжував би існувати і нині.

Однак безперервна боротьба на протязі майже століття підірвала сили української нації. Український націоналізм і російський комунізм знищили одне одного і на звільнене місце прийшов лібералізм, в потворному совковому варіанті. Бійці УПА лежать  в безіменних могилах Західної  і, частково, Східної України, Колими, Воркути, Караганди і інших місць. Мільйони українців виїхали "піднімати цілину", будувати "стройкі камунізма", вчитись до російських вузів та там і лишились, додаючи росіянам свіжої української крові. Навзаєм,  маємо в Україні 12 мільйонів "росіян", а насправді креолів у другому, третьому і наступних поколіннях. Українська нація за 20-30 роки ХХ століття в основному сформувалась в Західній Україні, але в Східній Україні цей процес був перерваний більшовицькою інвазією. В Східній Україні процес формування української нації продовжується на протязі останніх 20 років. Процес в цілому успішний, але низькоінтенсивний. Причина цього в тому, що сучасна українська держава не є тією державою, за яку поклали свої голови Степан Бандера і Роман Шухевич. Бо сучасна українська держава - українська лише за назвою, а насправді вона креольська.

Керівники цієї держави у своїй більшості є креолами, а не політичними українцями. Їх ідеологія - суміш совкового лібералізму з великоросійським шовінізмом. Майбутнього така держава не має і її очільники і, взагалі, сучасна креольська еліта, це добре розуміють. Тому й не пов'язують з Україною свого майбутнього. Вони купують палаци в Лондоні, тримають свої гроші в офшорах і вчать своїх дітей за кордоном.

Але час працює на нас, українців. Не можна весь час видумувати якійсь нові маніпулятивні технології, - у політтехнологів забракне креативу. Не можна до безкінечності обіцяти краще життя, яке так і не наступить. Не можна до безкінечності  брехати своєму народу, бо люди вже не вірять в ці брехні.

Потихенько вимирає радянське покоління, на стереотипах якого тримається креольський режим. На місці атомізованого пострадянського суспільства поступово формується  суспільство громадянське, з усвідомленням власної відповідальності за своє життя. Ідеї українського націоналізму поступово проникають в Східну Україну. Замовчувані радянським, а потім і креольським режимом історичні факти досягають умів широкого загалу. Зіткнувшись з протидією російського імперіалізму в зовнішній політиці і світовій економіці, креольський режим, піджавши хвіст, відмовляється від проросійської пропаганди і навіть мімікрує під націоналізм.

Ідеологія креольського режиму не містить нічого позитивного і нічого не може дати українському народу. Совковий лібералізм - найбільш потворна форма західного лібералізму. Західний лібералізм давно вже став ідеологічним прикриттям паразитичного фінансового капіталу, який, під лозунгами свободи окремої особи, експлуатує власний народ всупереч національним інтересам. Лібералізм совковий - паразитизм у квадраті, оскільки експлуатація здійснюється компрадорською буржуазією в інтересах буржуазії іноземної.

Інша складова креольської ідеології - великоросійський шовінізм, також не життєздатна, оскільки інтереси справжнього російського імперіалізму не тільки протирічать національним українським  інтересам, вони протирічать і інтересам самих креолів. Тому режим Януковича розуміючи, що всілякі митні союзи з Росією означають навіть не неоколоніалізм, а класичний колоніалізм з втратою ним влади над Україною, намагаються отримати підтримку з Заходу. Звідси так званий ідеологічний конструкт "шляху до  Європи", що знаходиться на озброєнні креольських ідеологів мало не з часів президента Л.Кравчука.

В Європу Україну ніколи не візьмуть, оскільки це призведе до зміщення геополітичної вісі Європи, ще точніше, до втрати лідерства Німеччини і Франції у європейській спільноті. На це німці і французи ніколи не підуть. Але такі гасла цілком влаштовують, як європейців, так і наших креолів. Ситуація "очікування вступу" сприяє збереженню статусу-кво, коли українським заробітчанам максимально ускладнений шлях на Захід і це, внаслідок надлишку робочої сили, перешкоджає росту зарплат в Україні . З іншого боку, заробітчани, яким вдалося прорватися на Захід, живуть на напівлегальному, безправному становищі, і, звичайно, отримують низьку платню. Експлуатація української праці по обидва боки кордону вигідна і компрадорам, і європейцям.

Звісно, що існуючі протиріччя - антагоністичні і не можуть бути розв'язані еволюційним шляхом. Україна уже вагітна революцією, але ще нікому реально взяти владу. Ще немає партії, яка може взяти владу і ідеологія якої відповідала би національним інтересам. "Нам ні на кого надіятись, і ні на що сподіватись." - писав Микола Міхновський. І, додам від себе, нам немає потреби винаходити велосипед. Для взяття влади потрібна організація орденського типу, на кшталт ОУН, ОУН новітня, ОУН(н). І рано чи пізно вона буде створена. І наступне 20-річчя незалежності ми будемо святкувати у своїй державі.

24.08.2011р.                                                                                                                Юрій Проценко

[показать]

Серия сообщений "Ідеологічні пости":
Часть 1 - Про лібералізм
Часть 2 - Про використання в суспільних науках математичного апарату
...
Часть 22 - Есть ли будущее у национального государства?
Часть 23 - "Про проблеми Білорусі та білоруського націоналізму"
Часть 24 - Тези до 20-річчя незалежності