У "м’ясорубку” Букринського плацдарму йшли зеки, 16-річні юнаки та "зрадники Вітчизни”

Здавалось би, за декілька десятків років будь-які "білі плями” історії можна стерти. Проте у випадку нашої радянської минувшини навіть шести десятиліть для встановлення істини буває замало. Наочний приклад тому — історія визволення Києва від німецьких загарбників: лише зараз ми підходимо до того, аби осмислити цю подію без зайвих ілюзій…

Тимур Литовченко

Київська визвольна операція, проведена восени 1943-го р., була й залишається чи не найсуперечливішим досягненням Радянської армії в роки Великої Вітчизняної війни. Від початку вона потрапила до списку т.зв. "десяти сталінських ударів”: партійна пропаганда втовкмачувала в голови "совків”, що завдяки героїчному прориву Східного валу німецької оборони перемога над гітлерівцями… і так далі. Згодом, однак, почали лунати думки про те, що спроба захопити Київ через Букринський плацдарм, починаючи з 22.09.1943 р., була стратегічною помилкою радянського командування, а скільком людям це коштувало життя — невідомо.

Проте, схоже, про справжню масштабність усіх припущених тоді помилок та заплачену за них ціну ми лише починаємо дізнаватися. В цьому я переконався, побесідувавши з відомим українським істориком, дослідником періоду ІІ світової війни Віктором Королем.

Букринська "м’ясорубка”

Насамперед, мене цікавило питання: хто ж саме був автором "Букринського варіанту” операції? Адже якщо правда про ті події так довго і так ретельно замовчувалась, це мають бути відомі персони. Так воно і є! Бо захопити Букринський плацдарм і наступати на Київ з півдня пропонували… найкращий радянський стратег Георгій Жуков, командувач Воронізького (з 20.10.1943 р. — 1-го Українського) фронту Микола Ватутін і член військради Микита Хрущов! Натомість розпочинати наступ з півночі рекомендував інший відомий воєначальник — Костянтин Рокоссовський. Та у "штабних війнах” він не зміг переграти сталінського улюбленця Георгія Жукова, котрий нізащо не хотів віддати іншому лаври визволителя "матері міст руських”…

До плану Рокоссовського повернулися згодом, 28.10.1943 р., і Київ справді визволили з північного Лютізького плацдарму. Проте сталося це, лише коли Жуков і Ватутін поклали під Букрином сотні тисяч воїнів. І не тільки воїнів, як виявилось…

Віктор Король:

— В районі Букринського плацдарму географічні умови надзвичайно складні, що дуже утруднювало поставлене перед радянськими військами завдання. Крім того, німці заздалегідь спалили там усі човни та пристріляли водну перешкоду, і їм залишалося поливати кулеметним вогнем суцільну масу "гарматного м’яса”. Насамкінець, саперні частини Воронізького фронту забарилися, оскільки командування розраховувало "перестрибнути” Дніпро на плечах відступаючого ворога. Тож на момент форсування Дніпра 22-24 вересня в районі плацдарму радянські війська мали всього лише… 16 понтонів! Не дивно, наприклад, що з лівого берега сюди вдалося перекинути лише один середній танк "Т-34” і близько 30-ти легких танкеток.

Тому переправлялися по студеній воді на чому завгодно: на напханих соломою гімнастерках і плащ-наметах, на ящиках і колодах. Поранені хапались за тих, кого кулі оминули, і люди цілими в’язками йшли на дно. Загиблих було настільки багато, що трупи радянських солдатів течія Дніпра доносила аж до чорноморських берегів Туреччини!.. На самому ж плацдармі, за свідченням очевидців, у ямах та воронках замість води стояла кров.

За новітніми підрахунками наших істориків, лише на Букринському плацдармі загинуло понад 240 тис. осіб (чому не пишу солдатів — поясню нижче) — і ці дані ще неостаточні. Цікаво те, що навіть новітня історіографія часто-густо загалом сором’язливо замовчує Букринську операцію. Віктор Юхимович з обуренням розповів, що видана позаторік у Москві під редакцією генерал-полковника Г.Ф. Кривошеєва капітальна праця "Россия и СССР в войнах ХХ века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование” взагалі не розглядає період з 20-х чисел вересня до початку листопада: там є лише відомості щодо втрат починаючи з 1-го листопада — себто під час наступу з Лютізького плацдарму. А це, за офіційною (читай: значно заниженою) статистикою — понад 6 тис. осіб.

Виходить, трагічної епопеї Букринського плацдарму, де полягло як мінімум у 40 разів (!) більше людей, немовби зовсім не було…

"В прорыв идут штрафные батальоны”

Цікавим і досі маловідомим лишається і той факт, що "гарматне м’ясо”, кинуте на Букринський плацдарм, не можна з повним правом називати регулярною армією. І річ не в тім, що тут широко застосовувались "чорні”, або штрафні батальйони, укомплектовані переважно зеками й підбадьорювані пістолетно-кулеметними чергами у потилицю чекістських загороджувальних загонів. Для поповнення солдатських рядів, викошених німецькими кулеметами, було знайдене й активно використовувалось інше оригінальне рішення…

Віктор Король:

— По новим підрахункам, унаслідок катастрофи Південно-Західного фронту влітку 1941-го р. у німецький полон потрапило, за новими обґрунтованими підрахунками, 665 тис. радянських воїнів. З них на прохання родичів німці відпустили з полону у 1941-му р. 270 тис. осіб. Ці чоловіки переважно жили зі своїми сім’ями на окупованій території. Крім того, за два роки окупації тут підросли підлітки. Так от, одразу після звільнення прилеглих до Києва територій по селах разом зі СМЕРШем почали їздити польові військкомати й мобілізовувати усіх чоловіків віком від 16-ти років! Причому документів не питали, тож якщо "під гарячу руку” потрапляли навіть молодші підлітки, які, втім, були високими на зріс — загрібали й їх!

Ось саме цих щойно мобілізованих, погано навчених "бійців” і кидали на Букринський плацдарм. Причому нерідко на 2-3-х "вояків” тут припадала лише одна гвинтівка. Звісно, ніхто їх не жалів, бо в очах радянських командирів і комісарів усі, хто проживав на окупованих територіях, були "зрадниками Вітчизни”. Скажу більше: їх навіть не годували належним чином. Вбиті, якими був рясно вкритий плацдарм, нерідко стискали у жменях зерно або колоски: то вони зірвали на ходу і не встигли з’їсти…

Іноді відбувалися й зовсім незрозумілі речі. Зокрема, для підтримки військ на Букринському плацдармі 24 вересня в тил німцям був скинутий повітряний десант чисельністю понад 3 тис. чоловік. Але з-за помилкового метеозведення вітер відніс десантниківи не у тил ворога, а просто на плацдарм. Дехто потонув у Дніпрі, не змігши вчасно звільнитися з парашутних строп. А решту десантників добили не німці, як вважається зазвичай, а… свої ж солдати! Річ у тім, що вони сприйняли парашутистів за "власівців” — бо одразу по приземленні ті починали кричати російською, що вони "свої”! Єдиним, хто описав у мемуарах цей ганебний епізод Київської операції, став Микита Хрущов. Але його мемуари маловідомі.

Проґавили!..

І ще одна цікава деталь: виявляється, радянські війська обороняли Київ від німецького наступу… двічі! Уперше це сталося влітку та на початку осені 1941-го р. А от "друга оборона”, виявляється. Розпочалась… у 1943-му р. лише через тиждень після визволення!

Віктор Король:

— Командування І Українського фронту, очевидно, перебуваючи у стані ейфорії, проґавило підготовку німцями контрнаступу одразу ж після того, як Київ був визволений. Супротивник зробив це так само непомітно, як ми перекинули війська з безперспективного Букринського на Лютізький плацдарм. Отже, з 13-го листопада 1943-го р. розпочалася т.зв. Київська оборонна операція, що тривала аж по 23-тє грудня! В ході операції в районі Житомира німці зробили косий удар в тил наших військ з метою охоплення. Командував групою з 16-ти танкових і моторизованих дивізій такий знаний німецький воєначальник, як Манштейн. В результаті 19-го листопада німці повернули собі щойно визволений Житомир і ледве не відбили назад столицю України — Київ…

Ясна річ, про всі ці епізоди та деталі (як і про багато інших) радянські мемуаристи не любили згадувати. Не прояснюється ситуація й зараз, бо і для живих іще ветеранів тієї війни, і для їхніх дітей визнання таких речей означає добровільне паплюження пам’яті про героїчне радянське минуле. Але рано чи пізно визнавати все-таки доведеться… І тоді, можливо, у парку біля Верховної Ради поруч із пам’ятником "від українського народу” М.Ф. Ватутіну доведеться ставити інший монумент — К.К. Рокоссовському, істинному авторові переможного "Лютізького варіанту”. Принаймні, це було б справедливо…

А може, й не доведеться?! Бо схоже на те, що історична правда всім давно остогидла. Принаймні Віктор Король бідкався, що незалежна Українська держава не виділяє коштів на історичні дослідження, і на території колишнього Букринського плацдарму вони ведуться в основному силами ентузіастів, нерідко — просто місцевих школярів. А їх, до того ж, випереджають "чорні археологи”, котрі копаються у землі, шукаючи військову амуніцію часів ВВВ.

* * *

Тож не треба дивуватися, що на моє запитання про "ціну” у людських життях, заплачену нашим народом за визволення Києва, історик відповів доволі розпливчасто: за останніми підрахунками, це близько 417 тис. осіб, проте ця цифра постійно зростає.

А між іншим, у неофіційних розмовах давно вже подейкують про 1 млн. полеглих у битві за Дніпро. Такі от справи…

Довідка

Віктор Король — доктор історичних наук, професор кафедри новітньої історії України Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, академік Міжнародної слов’янської академії наук, автор понад 500-т праць, в основному з проблем ІІ світової та Великої Вітчизняної воєн, ряд з яких надруковано у США та Великій Британії.
Валерій Семиволос

Джерело http://politiko.ua/

коментарі на : http://barvinok.ucoz.net/publ/istorija/girkij_prismak_peremogi/4-1-0-207

1 kim-ua (02.05.2011 10:02)
///...військам Воронезького (згодом 1-й Український) фронту протистояло близько 26 дивізій — 19 піхотних, 6 танкових, 1 моторизована. Співвідношення сил загалом було на користь радянських військ: вони мали 35 стрілецьких дивізій, 908 танків проти 422, 2960 гармат і мінометів проти 2229, 733 літаки проти 445. Але відомо, війська, які наступають, втрачають утричі більше вбитими, ніж ті, що тримають оборону.../// - це при хорошому плануванні операції... але як бачимо завдяки таким як Жуков, Ватутін, Хрущов... криваве жертвоприношення сталося саме під Букрином. Хто тут винен? Мабуть, не лише злочинна самовпевненість Ватутіна, винен сам сталінський спосіб керівництва військами і командуванням Червоної армії, що штовхав війська вперед за будь-яку ціну. Життя солдата не мало жодного значення перед метою. Величезні людські ресурси СРСР набагато перевищували людські ресурси Німеччини, і така «арифметика» стояла вище за будь-яку розумну стратегію.

0
2 kim-ua (02.05.2011 10:19)
Як бачимо Віктор Король стверджує, що загальні втрати радянських військ під час боїв на Букринському та Лютізькому плацдармах становили понад 417 000 убитими... Лише на Букрині загинуло понад 260 000 радянських бійців і 40 000 німців. Такою була ціна визволення Києва...
І кожен раз, коли комуняки 9 травня намагаються гучно святкувати день "Перемоги", то мені згадуються цифри: співвідношення загиблих серед німців і радянського союзу 1/10 і це враховуючі те, що німці гинули не тільки на східному фронті, а також на західному в Африці на Балканах...
То чи варто "святкувати"? Може в цей день згадати всіх загиблих...
Тема дуже актуальна, хоч зараз і не дата присвячена визволенню Києва.

0
3 kim-ua (02.05.2011 10:24)
Офіційнф московські історики тепер кажуть, що це була така стратегія відволікти основні сили супротивника на Букринський плацдарм, а самім вдарити з півночі... але мабуть все було зовсім не так. І доречі є свідчення про те, що у Поліссі були великі за чисельністю загони червоних партизанів (яким небуло необхідності нікуди переправлятися), але які до кінця операції не були заліяні... чому?

0
4 Євген (02.05.2011 11:18)
Друзі! Відповідь на незадіяння радянських партизан при визволенні(читай-заміні німецьких окупантів радянськими) Києва дана в цьому дослідженні - це необхідність винищити німецькою зброєю якомога більше "хохлів". І не лише тому, що вони на власній шкірі впізнали різницю між цими двома окупантами...
Жуков відкрито ставив це завдання своїм підлеглим-москалям або ж манкуртам-українцям.

0
5 kim-ua (02.05.2011 23:18)
<<Гіркий присмак перемоги>> - цікаво, якщо б спитати тих, хто брав участь у подіях про які йдеться у статті, які в них ассоціації з днем 9 Травня? ... явно не святкові. А ще треба додати, що таких плацдармів було безліч.
Війну виграли не завдяки керівній ролі партії чи геніальності Сталіна, а якраз ВСУПЕРЕЧ ним, завдяки жертовності простих людей і солдатів як на фронті так і в тилу...

0
6 SeWIR (03.05.2011 11:34)
Велика Світова Різанина... 9 травня - День Пірової Перемоги у Великій Світовій Різанині (війна не за що, а для того щоб)

0
7 PAVLIA (07.05.2011 20:05)
Жах , скільки таких ще "таємниць" закрито в архівах цих уродів !