Дмитро Донцов
Публіцист, ідеолог українського націоналізму
(1883 – 1979)

1. В нас тисячі воль замість одної яскравої думки, що лучила б усіх в одну цілість.
2. Безсила є та ідея, яка обмежується лиш “альтруїзмом” до себе, а позбавлена “скаженої злоби” проти чужого світу.
3. Світ належить до тих, які вміють хотіти.
4. Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
5. Нетерпимість до чужих Богів – лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.
6. Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією... Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо. Зрікаючись його – ніколи.
7. Ідеал московської свободи – зрівняння всіх.
8. Жалість – ось де, властиво, правдива релігія москаля, релігія, від якої до “чрезвичайки” ближче, ніж спершу здається.
9. Нація, в якій воля до власного політичного ідеалу, до політичного чину ще не розвинена або розвинена рудиментарно, властиво, не є нація, а тільки нарід…*
10. Націоналізм – це бунт проти особистого й гуртового егоїзмів. Бунт проти ідеології, яка ставить інтереси класу над нацією, національної меншості країни над автохтонами.
11. “З нічого”, зі своєї віри побудувати нову дійсність...
12. Воля до життя є волею до влади.
13. Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя.
14. Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
15. Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
16. Без панування нема свободи.
17. Саме поняття “підданий” віддає якнайліпше суть взаємних відносин між (російською) державою та одиницею.
18. Мало носити в серці ідеал. Коли його не боронитиме запеклість фанатиків – цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила.
19. Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
20. Демократія – панування многих – знає лише закон числа...
21. Замість слухання в собі Vox Dei (з лат.- "голос Бога") – прислухування до змінного Vox populi ("голос народу - голос Бога").
22. Сума слабих не дасть сили.
23. Коли читаємо історію Європи, – читаємо історію її народів. Читаючи історію Росії, не бачимо нічого, опріч темної маси...
24. Думки, пророцтва поетів-візіонерів, їх відчуття відливаються їм неначе в тропи – по самітнім проходах, в бессоні ночі, в пропасниці.*
25. Народ, який хоче порвати кайдани і “вражою злою кров’ю волю окропити”, проливає і потоки власної крові.
26. Пророків, які з дому неволі вказують народу великі шляхи визволення, чекає каміння і хрест.
27. Віра і любов... які це замацкані пальцями недовірків та егоїстів поняття!
28. Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими “доказами”, той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.
29. Найбільшою містерією є слово.
30. Вихор і вогонь – образи Святого Духа.