Душа
05-01-2016 15:38
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
[650x433]
Про душу теперішнє покоління майже не думає як про живу сутність. Нема на такі дурниці часу. Може, тому не думає, що її ніхто не бачив, як не бачив образ Бога, не бачив образ Смерті. І хоч усі ми чуємо, відчуваємо, що вона є носієм нашого тіла, або, як кажуть святі старці, наших шкіряних одеж, та кожен чомусь розуміє інакше, простіше: то «я», а не душа моя.
З пам'яті мого далекого дитинства, як з високої засніженої гори сходить морозний різдвяний день. Ми, діти, п'яніли від солодкості найяснішого у житті свята Різдва Христового. На кілька днів ставали маленькими мандрівниками, пригортали до гарячих сердець своїх Ясну Зорю доброї новини, яку носили від хати до хати. На підвіконнях чи не кожної господи горіла свічка і мерзла на полумиску свята вечеря - це для душ померлих рідних.
Наші серденька вростали у це високе, повне тайн, свято, у цю святу віру так глибоко, що, здавалось, ніщо не могло б вирвати їх звідти. Певно, ми були тоді святими дітьми. З тої святої смуги дитинності ясніють сьогодні у душу мою дві високі тоненькі постаті молодих жінок: моєї мами і сусідки Параски. Параска переступила поріг нашої хати, напустивши за собою цілі отари білого скрипучого морозу, присіла на лавицю і з якимось подивуванням розказувала:
- ...Йой, Катери, якби сама на свої очі не виділа, не повірила би нікому. Ану подивиси, які морози тріскают - пташки ніде не увидиш. А це як відвезли неню на цвинтар, у хаті тотій, де вона лежала, засвітили на ніч свічку, насіяли, як належить, на голий стіл муки кукурудзяної і поставили на той посів горні води - аби душечка неньчина прийшла напитися. Свічка горіла, аби виділа, куда іти. Рано приходимо, а у хаті пташка, голубка біла, літає, сліди на посіяній муці лишила - таки видко пила воду. І відки вона взялася при зачинених вікнах і дверях?..
- Йой, Параско, та то відай душечка ненина таки приходила - даласи знати, що вона є, що вона не умирає, а лиш тіло наше умирає. Правду таки казав Христос...
- Та то, Катери, ненька моя була праведниця, таку добру совість мала, усіх любила, усіх прощєла, усім помагала. А що терпелива була - то світ такої жінки не знав...
- Видко, Параско, Бог позволив душечці за її праведність прийти і показатися рідні.
- Та, певно, Катери, що душа наша - птаха чи що?.. - не то питала у моєї мами, не то стверджувала Параска.
Минали літа, і згодом про такі святі речі, як душа, совість, сумління, терпеливість, Бог, гріх, коляда, безсмертя душі все менше і менше говорили. Все рідше і рідше горіли у різдвяну ніч свічі і мерзла свята вечеря у глиняних полумисках на підвіконниках наших хат - і душі рідних уже не прилітали до родини, і після смерті їх ніхто ніяких пташок не бачив, муку на стіл не висівав і воду свячену не клав - клали на гріб стакан з горілкою. Помалу ясна, сонячна віра у безсмертя душі висихала у багатьох серцях. І якщо десь хтось і говорив, і згадував про щось таке, що не можна очима побачити і пальцями доторкнутись - такий ставав смішним казкарем.
Більшість таки жила бездумно, легко; все частіше і частіше, тримаючи гранчастий стакан у руці, сміялася: пий, душе, і веселися - раз живеш на землі. А якщо раз - вирубувалися ліси Карпат, засмічувалися береги рік і самі ріки, міліло сумління у людей, згасала совість, закони неба замінили брехнею і грошима, за які все продавали і купували. То була катівня духу народного. Зрештою, в усі часи Бог залишав за людиною вільний вибір - дивитися на світ власними очима. І навіть у тій темряві світло істини зблискувало у серцях тих, хто прагнув до неї, до правди, до неба, до Христа.
Та є на землі край, що Гуцульщиною зветься, не вивчений до кінця. Він ніколи не віддавав свій Дух чужинцям. Цей шматок Карпатських гір тримає у своїй серцевині чимало тайн, і одна з них - це тайна про Душу, яку ніхто не бачив, але яку гуцули чують у собі і бережуть. Поцінування душі у собі, у рідних тут тримається на великій вірі, а не на наукових твердженнях. Тому у святкування святого вечора і Великодня - народження Христа і Воскресіння Його з гробу - гуцули вплітають найяскравішу квітку пам'яті про душі померлих. Бо якщо твоя душа у дочасному житті пам'ятає про ту, яка уже на правді, - то є Божа, світла душа, а не Каїнова.
[236x268]
http://ok.ru/visti/topic/64740410867748
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
[650x433]Про душу теперішнє покоління майже не думає як про живу сутність. Нема на такі дурниці часу. Може, тому не думає, що її ніхто не бачив, як не бачив образ Бога, не бачив образ Смерті. І хоч усі ми чуємо, відчуваємо, що вона є носієм нашого тіла, або, як кажуть святі старці, наших шкіряних одеж, та кожен чомусь розуміє інакше, простіше: то «я», а не душа моя.
З пам'яті мого далекого дитинства, як з високої засніженої гори сходить морозний різдвяний день. Ми, діти, п'яніли від солодкості найяснішого у житті свята Різдва Христового. На кілька днів ставали маленькими мандрівниками, пригортали до гарячих сердець своїх Ясну Зорю доброї новини, яку носили від хати до хати. На підвіконнях чи не кожної господи горіла свічка і мерзла на полумиску свята вечеря - це для душ померлих рідних.
Наші серденька вростали у це високе, повне тайн, свято, у цю святу віру так глибоко, що, здавалось, ніщо не могло б вирвати їх звідти. Певно, ми були тоді святими дітьми. З тої святої смуги дитинності ясніють сьогодні у душу мою дві високі тоненькі постаті молодих жінок: моєї мами і сусідки Параски. Параска переступила поріг нашої хати, напустивши за собою цілі отари білого скрипучого морозу, присіла на лавицю і з якимось подивуванням розказувала:
- ...Йой, Катери, якби сама на свої очі не виділа, не повірила би нікому. Ану подивиси, які морози тріскают - пташки ніде не увидиш. А це як відвезли неню на цвинтар, у хаті тотій, де вона лежала, засвітили на ніч свічку, насіяли, як належить, на голий стіл муки кукурудзяної і поставили на той посів горні води - аби душечка неньчина прийшла напитися. Свічка горіла, аби виділа, куда іти. Рано приходимо, а у хаті пташка, голубка біла, літає, сліди на посіяній муці лишила - таки видко пила воду. І відки вона взялася при зачинених вікнах і дверях?..
- Йой, Параско, та то відай душечка ненина таки приходила - даласи знати, що вона є, що вона не умирає, а лиш тіло наше умирає. Правду таки казав Христос...
- Та то, Катери, ненька моя була праведниця, таку добру совість мала, усіх любила, усіх прощєла, усім помагала. А що терпелива була - то світ такої жінки не знав...
- Видко, Параско, Бог позволив душечці за її праведність прийти і показатися рідні.
- Та, певно, Катери, що душа наша - птаха чи що?.. - не то питала у моєї мами, не то стверджувала Параска.
Минали літа, і згодом про такі святі речі, як душа, совість, сумління, терпеливість, Бог, гріх, коляда, безсмертя душі все менше і менше говорили. Все рідше і рідше горіли у різдвяну ніч свічі і мерзла свята вечеря у глиняних полумисках на підвіконниках наших хат - і душі рідних уже не прилітали до родини, і після смерті їх ніхто ніяких пташок не бачив, муку на стіл не висівав і воду свячену не клав - клали на гріб стакан з горілкою. Помалу ясна, сонячна віра у безсмертя душі висихала у багатьох серцях. І якщо десь хтось і говорив, і згадував про щось таке, що не можна очима побачити і пальцями доторкнутись - такий ставав смішним казкарем.
Більшість таки жила бездумно, легко; все частіше і частіше, тримаючи гранчастий стакан у руці, сміялася: пий, душе, і веселися - раз живеш на землі. А якщо раз - вирубувалися ліси Карпат, засмічувалися береги рік і самі ріки, міліло сумління у людей, згасала совість, закони неба замінили брехнею і грошима, за які все продавали і купували. То була катівня духу народного. Зрештою, в усі часи Бог залишав за людиною вільний вибір - дивитися на світ власними очима. І навіть у тій темряві світло істини зблискувало у серцях тих, хто прагнув до неї, до правди, до неба, до Христа.
Та є на землі край, що Гуцульщиною зветься, не вивчений до кінця. Він ніколи не віддавав свій Дух чужинцям. Цей шматок Карпатських гір тримає у своїй серцевині чимало тайн, і одна з них - це тайна про Душу, яку ніхто не бачив, але яку гуцули чують у собі і бережуть. Поцінування душі у собі, у рідних тут тримається на великій вірі, а не на наукових твердженнях. Тому у святкування святого вечора і Великодня - народження Христа і Воскресіння Його з гробу - гуцули вплітають найяскравішу квітку пам'яті про душі померлих. Бо якщо твоя душа у дочасному житті пам'ятає про ту, яка уже на правді, - то є Божа, світла душа, а не Каїнова.
[236x268]http://ok.ru/visti/topic/64740410867748
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Душа | Дария_Швельниц - Дневник Дария_Швельниц |
Лента друзей Дария_Швельниц
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»