Всі кажуть:” Як погано жити!

Немає грошей! Навколо сміття!

Таке не можна пережити!”

Але це все – реалії буття.

Говорять:” Краще за кордоном!

У них все є, чого нема у нас.”

Але, хіба ж, Італія є домом?

Вона Вітчизною не стане враз!

А діти рік не бачать мами,

Гасають до ночі в дворі...

“Колюню! Олю! Йдіть вже спати!”

Бідкаються, лаються старі...

Але ж не можуть дід і бабця

Батьками стати для дітей.

Тому не треба дивуваться,

Коли настане час лихих вістей.

А мама в Польщі посуд миє,

"Батяня" в Португалії каміння риє.

Вони не відають про те,

Що діти їх уже “ніде”!

Так... Так... “Ніде”...

Вони приїдуть, гроші привезуть!

Напевно, куплять все, що треба,

А Коля з Василем удень

Візьмуть і вкрадуть “те, що треба”...

Ширнуться, вип’ють і підуть...

Підуть у вільнеє життя.

І Оля візьме в них усе,

Що заведе у тихе небуття...

Всі кажуть:” Як погано жити!

Немає грошей! Навколо сміття!

Таке не можна пережити!

Та й з дітьми в нас одна біда!”

Ти запитай у будь-кого:

“Чому ось так ми живемо?”

А він тобі відповідає,

Мовляв, його хата з краю,

Він нічого не знає!

Я переконуюся кожен рік:
У ЦЬОМУ винні ми самі!

Не можна бути у житті

Із принципом:

“Не бачу! Ні!

”Отож, подумаймо самі,

Чи хочемо почути НІ,

Коли спитаємо в сусіда,


Чи може він позичить хліба...