Не слід плутати колядки (народні пісні) та коляди (псевдонародні пісні релігійного (церковного) змісту) — приурочені до найголовнішого християнського свята — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

Колядки з'явилися ще у календарі за язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 21 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».

Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за старим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною.

Коляда — дохристиянське слов'янське свято

Коляда; — дохристиянське слов'янське свято 21 грудня на честь народження сонця, присвячене богу Коляді й пов'язане із зимовим сонцестоянням та новим роком[1]. З часом було витіснене або злилось з християнським Різдвом і Святками (Пор. лит. Kalėdos — Різдво). Невід'ємними атрибутами свята були подарунки, переодягання (ряджені з використанням шкур, масок і рогів).
[ред.]
Коляда — давньослов'янський бог урочистостей

Коляда; — давньослов'янський бог урочистостей та світу, якого древні слов'яни вшановували в день зимового сонцестояння (22 грудня). Напередодні діти збиралися колядувати під вікнами багатих селян, величали господаря в піснях, твердили ім'я Коляди і просили грошей, солодощів тощо. Обряди проводилися у вигляді ворожінь, перевдягань в звірів, чортів та іншої нечисті, розіграшів, супроводжувалися піснями та музикою. Коляда — божество веселощів, тому його запрошували, кликали в новорічні свята натовпи молоді.

Колядки і щедрівки в українського народу існують дуже давно. Вони беруть свій початок ще в дохристиянські часи, коли люди поклонялися багатьом богам. Наші предки-язичники святкували свято коляди під час зимового сонцестояння. З прийняттям християнства вони змішалися з християнськими віруваннями.

Язичники святкували свято Коляди, або як його ще називали свято Коротуна 21 грудня за новим стилем. Вони вірили що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун, а в Дніпрових водах богиня Коляда народжує нове сонце. Щоб захистити новонародженого вони проганяли Коротуна а потім ходили від хати до хати звіщаючи про народження нового сонця. Язичники співали пісні про сонце, місять і зорі. Ця традиція збереглася і до наших днів, але змінила свій мотив із християнським. На Різдво колядники також ходять від хати до хати і співають колядки, але пов'язані із народженням Ісуса Христа.

Колядки — величальні пісні українських хліборобів, пов'язані з давнім культом Сонця. Предки українців відзначали три фази Сонця — весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Молоді люди перевдягались і ходили по дворах співати колядки, бажаючи добробуту господарям. Іноді отримані від господарів подарунки — печиво, коровай тощо — називалися Колядою.

Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з'явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі з'являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртомі йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа.

Зараз в Україні Коляда асоціюється перш за все з колядками, які співають власне на свято Різдва Христового (6-7 січня за старим стилем). Але небагато хто знає, що спочатку ці колядки співалися Коляді на його Різдво.

Кращі колядки збереглися в Галичині та Закарпатті. Велику стійкість виявили святочні обряди, багато в чому зазначені рисами язичницької давнини, що нагадують як про вшанування новонародженого сонця, так і про культ предків.