+++
Підсумки Майдану: перша річниця
Валерій Пекар, для УП _ Понеділок, 17 листопада 2014, 12:37
Здається, це було вчора. Здається, це було п’ять років тому.
Річниця примушує підбити підсумки.
Рік тому ми жили у мирній країні, що якось переживала тривалу, але не смертельну економічну кризу, скаржилася на несправедливість та тиранію, але була готова чекати аж доти, поки нарешті не повезе із добрим царем, і жваво обговорювала переваги та недоліки приєднання або до Європи, або до "русского мира".
Рік по тому сьогодні ми живемо у воюючій країні, що майже сягнула економічного дна, але зробила свій цивілізаційний вибір і готова за нього платити по великих рахунках. І платить. У країні, що вже не здатна чекати, зважаючи хоч на настрої людей, хоч на об’єктивний стан економіки.
Отже, спробуємо звести баланс сухою мовою соціально-політичної бухгалтерії, подивившись на наші активи та пасиви.
В активі:
1. Становлення громадянського суспільства та надзвичайна громадянська активність значної частини населення: Майдан народив добровольчі, волонтерські, реформаторські рухи, які відіграють ключову роль в обороні та перебудові країни.
2. Виникнення і згуртування української політичної нації, що понад усе ставить українську державність та успіх національного проекту, але розуміє національну ідентичність більш широко і сучасно, ніж просто українська мова та вишиванки.
3. Повне перезавантаження влади: новий президент, новий парламент, новий уряд. Одна з ключових вимог Майдану виконана — хоч і не самоціль.
4. Суттєве зменшення політичної ролі регіоналів, вихід комуністів. Поява на політичній арені значної кількості нових людей, що вийшли з громадянського суспільства.
5. Виникнення нової армії, що користується всенародною підтримкою і допомогою, та здатна перемагати сильнішого ворога. Ще не остаточна військова перемога, але вже зупинка агресії — будемо сподіватися, у крайній точці її наступу.
6. Безсумнівна низка дипломатичних перемог, підтримка всього світу у боротьбі з агресором, що зламав післявоєнний світовий порядок і намагається завести світ у пастку нової холодної війни, якщо не гарячої.
7. Зростання поваги до Церкви та її ролі у суспільних процесах як необхідна передумова творення сучасної нації.
У пасиві:
1. Втрата Криму та частини Донбасу, війна з незрозумілими перспективами із сильнішим супротивником в умовах слабкого командування, розвалених армії та військово-промислового комплексу. Фактичний програш інформаційної війни.
2. Вплив геополітичного супротивника на політику та економіку через своїх агентів у парламенті та місцевій владі, в урядових та силових структурах. Повна економічна залежність від ворога в енергетиці, значний вплив у медіа та банківській сфері.
3. Відсутність економічних реформ та тяжка економічна криза, спричинена цим, а також війною. Зубожіння значної частини населення, девальвація національної валюти. Фактична зупинка економічних процесів.
4. Залипання переважної більшості населення у старому мисленні: очікування добра і щастя від держави, голосування на виборах за старих регіональних баронів та російських агентів, громадянська пасивність.
5. Неподолана корупція, продовження існування старих корупційних схем, часто з новими "смотрящими". Старі бюрократи на ключових позиціях старої, нереформованої державної машини.
6. Невикористання шансу на інтерес до України й українського у світі, що його дали перемога Майдану та російська агресія.
7. Вибори за старим законодавством, як результат — відставання політичної системи від запиту суспільства.
Баланс активів та пасивів навряд чи дозволяє зробити однозначний висновок. Треба подивитися глибше на причини й сутність Майдану, тоді зможемо об’єктивніше оцінити й наслідки.
Для цього звернемося до статті "Сутність революції і завдання Нової Країни", опублікованої півроку тому, що давала відповідь на ключове запитання "що таке Майдан?". Ми тоді детально проаналізували глибинні причини Майдану, його пов’язаність з українською та світовою історією.
 [600x400] |
Для тих, кому ліньки перечитувати, нагадаю основне: відповідно до нашого аналізу, Майдан є троїстою революцією:
— соціально-економічною: за вільний ринок та відкриту соціальну систему проти закритої напівфеодальної олігархічної системи;
— геополітичною: українською національно-визвольною, антиколоніальною, антиімперіалістичною;
— ментальною: нові цінності проти старих — "революція гідності".
Фоторепортаж Обличчя Євромайдану
Всі три революції не просто сталися одночасно, але взаємопов’язано, і мали одну й ту саму мету — перевести нашу країну із "Середньовіччя" до "Сучасності". Троїста революція має, відповідно, три основні ударні сили: малий і середній бізнес; національно свідомі громади; молодь і студентство.
Яка з цих революцій наразі завершена?
Революція завершується лише одним із двох способів: або перемогою революції, або перемогою контрреволюції. Перемога революції — це досягнення нею тих цілей, які вона ставила перед собою. Перемога контрреволюції — це виведення з гри ударних сил революції їхніми супротивниками.
Ні того, ні іншого ще не сталося. Ми ще не маємо ні відкритої економіки, ні нової української геополітичної суб’єктності, ні перемоги нових цінностей. Але і контрреволюція не перемогла, навпаки: олігархи, антимайданні та проросійські сили стали набагато слабшими.
Антиколоніальна, антиімперська революція наразі втілюється у Війні за незалежність, бо імперії нікого ще ніколи просто так не відпускали. Соціально-економічна революція втілюється у боротьбі за реформи, у протистоянні з Гідрою (умовна назва для всіх тих сил, які бажають провалу реформ та відновлення олігархічного балансу можливостей експлуатувати народ і багатства країни). Ціннісна революція найближчим часом проявиться у поступі нової української культури.
І це означає, що всі три революції наразі не закінчено, а фактично лише розпочато.
Як довго це все триватиме? Основні реформи треба зробити за півроку, і вже за півтора-два роки ми побачимо їхні позитивні наслідки. Для повноцінного проявлення міжнародної суб’єктності потрібно буде принаймні 3-5 років. Ціннісні зміни в суспільстві проявляться за 5-7 років.
Це довга гра, і нам потрібно налаштовуватися на довгу. Швидких перемог не буде.
|
[615x461] |
Чому ж ми розчаровані?
Тому що є стратегічні перемоги, для яких потрібні роки, і є тактичні перемоги, яких ми хочемо просто зараз.
Зробимо "copy-paste" із грудневих текстів 2013 року, де були зведені докупи вимоги Майдану, і подивимося на результат. Ось вони, без редагування:
1. Повне припинення репресій, реабілітація політичних в’язнів, закриття справ, відведення силовиків у казарми, покарання винних
2. Повне перезавантаження влади: прозорі чесні вибори з новою ЦВК
3. Зміна системи, а не просто облич у владі: новий суспільний договір, механізми обмеження влади і впливу народу
Заради справедливості підкреслимо, що перші два пункти значною мірою виконані. Але…
Є болючі речі, яких нам сьогодні конче не вистачає, щоб відчути бодай середньострокову перемогу.
Визначення та покарання винних у насильстві та вбивствах на Майдані.
Чітке проголошення нашої позиції у Війні за незалежність.
Вшанування героїв нового часу: військових, добровольців, волонтерів. Жорстке покарання військових зрадників.
Очищення депутатського корпусу від явних російських агентів.
Перші процеси проти корупціонерів.
Більше правди про ситуацію на фронті.
Налагодження нарешті державного забезпечення бійців всім необхідним, задля можливості перенацілення найкращого людського капіталу України та його коштів на цілі розвитку, а не підміни держави.
Формування дієздатного єдиного керівництва обороною.
Оголошення чіткої збалансованої стратегії щодо Донбасу.
Чітка державна позиція у банківській сфері.
Зміна системи призначення на державні посади - люстраційні критерії, конкурсний відбір, публічні обговорення, конкурс проектів.
Все це радше тактичні питання, але вони мають стратегічну вагу. Їхня невирішеність формує народне невдоволення, яке може вилитися у нові форми спротиву, і це буде дуже жаль, бо означатиме зрив тривких позитивних процесів через елементарне невиконання "правил техніки безпеки революцій".
Але насправді позитиву більше. Згадайте, що за зірваними угодами 21 лютого Янукович мав бути президентом до кінця грудня цього року. Згадайте, що в парламенті регіонали мали переважну більшість. Що громадським активістам "світила" в кращому випадку тюрма. Що ми сьогодні висуваємо вимоги до влади, які неможливо було навіть уявити рік тому, і вважаємо невиконання цих вимог ненормальним. Що рік тому весь світ мовчки віддав нас у "сферу особливих інтересів" Росії, а фактично — у неоколоніальний "русский мир".
Але в часи стрімких змін соціальний запит формується значно швидше, ніж політична система здатна відповісти. І нам здається, що політична система гальмує. І ми не готові миритися з її вадами. І це правильно: чим більші вимоги ми висуваємо до них, тим більше ми готові робити самі. Це і є зростання громадянської відповідальності. У влади просто не буде іншого вибору, окрім знятися з гальма і поспішати за вимогами громадянського суспільства.
Але не забуваймо одну важливу річ. На всіх майданах разом узятих, в усіх добровольчих, волонтерських та реформаторських рухах в тилу і на фронті брало і бере участь щонайбільше 15% населення. Інші залишилися там, де вони були, — для них нічого не змінилося.
Це вони проголосували за колишніх регіоналів - дивіться не на списки, а на мажоритарку, там видніше.
Це вони читають газету "Вести" і качають головою: Майдан в усьому винний, нічого би не сталося, якби не він. Їх більшість, і наше майбутнє значною мірою визначають вони.
Натомість інші воюють на фронті, збирають гроші й теплі речі, пишуть закони для нового парламенту та здають кров. Їхнє життя змінилося назавжди.
Можна було би сказати, що у нас два народи в одній країні, але ж це не так, бо є рух. Є міграція, і то лише в один бік. Дуже повільна, але незворотна.
15% — це дуже багато і дуже мало. Набагато більше, ніж потрібно, щоб запустити зміни в країні. Набагато менше, ніж потрібно, щоб зробити їх незворотними.
Дивним чином і в парламенті нових людей десь 15%, незважаючи на двошарову виборчу систему та перемішані мед з багном у кожному без виключення партійному списку.
Активна меншість задає напрямок руху, але пасивна більшість визначає його темп. Ми маємо змінити баланс на нашу користь. Зробити побільше підданих держави — громадянами.
На Майдані неодноразово звучало: нас не задовольнить зміна облич у владі, ми бажаємо змінити країну. Нова Країна — мрія громадян і вимога Майдану, і в цій новій країні Майдан не буде потрібний, бо вплив суспільства на владу буде постійним, а правила життя – прозорими.
Ми живемо у дивні часи, коли Нова Країна проростає крізь стару, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене, гнучке пробиває чорне, старе, мертве й покручене.
Без революційної романтики палаючих шин і пляшок із запальною сумішшю, без помаранчевих касок і дерев’яних щитів, без жовтих шарфів самооборони і щогодинних молитов — революція на ймення Майдан продовжується.
Тільки запасайтеся не попкорном, а рукавичками, бо без вас нічого не станеться.
+++