Журавлі щоосені летять до вирію.
Ти ж пам’ятаєш: ми бачили їх, чекаючи потяг на станції.
Щоправда, тоді ще не було так зимно, та осінь лишень пахла туманами.
В холодній ранковій тиші ми гріли руки та пили каву.
Почувались такими щасливими, принаймні я, про тебе не знаю.
Була твоєю Синицею, а ти моїм Журавлем.
А Журавлі….
Вони завжди втікають, покидаючи свою Синицю та за обрій ховаючись.
У пошуках чогось кращого вони дуже далеко летять.
Не кожен Журавель повернеться.
Не кожного і Синиця прийме назад.
Журавель не пара Синиці.
Раніше було байдуже, невже тепер це не так?