Стоїть тополя край села,
давно вона вже тут стоїть
ще я коли була мала,
ходили ми під нею ворожить.

Ворожили під тополею,
нареченого шукали,
та не знали ми що з долею
чари жартували.

Та тополя проростала
и плекала в тіні нас,
вона ж тоді не знала,
що буде у ближній час.

Не знала тоді тополя,
що такії ж діти
нароблять ії болю,
покороблять віти.

Осушать біднесеньку,
схилять до долу,
і пух білесенький,
розлетиться по полю.


Якби знала вона,
то б не прихистила
не чекала б ії біда,
та дітей-руйнівна сила.