Самiйло Кiшка (Кошич, Кушка, р.н. невiд. - 1602) увiйшов в iсторiю українського козацтва як один з найлегендарнiших гетьманiв, один з найталановитiших полководцiв, як втiлення козацького лицарства i козацької мужностi. Родом вiн був з козацького краю, з Канева. I, як вважають дослiдники, на Сiчi з'явився ще в юностi, одразу пiсля смертi засновника запорiзького козацтва князя Д.Вишневецького, пiд командуванням якого побував у багатьох походах.
Загалом козаки були степовиками. I хоча час вiд часу вони й вирушали в морськi походи, але тiльки тому, що до цього їх змушували обставини. Наприклад, треба було пошвидше добутися до Кафи чи Бiлгорода. Визволити полонених, якi опинилися в Синопi чи Козловi, куди кiнно не добудешся, бо тодi треба пройти через цiлi країни.
Щ о ж стосується гетьмана Самiйла Кiшки, то вiн був нацiлений на море. Тiльки-но отримавши булаву гетьмана, вiн одразу ж розпочав будiвництво цiлої флотилiї чайок. Його попередник, князь Вишневецький, здається, жодного разу не вийшов у море на чолi козацького загону. Кiшка ж мав намiр не тiльки перетворити козакiв на морських пiхотинцiв, але й закрiпитися на узбережжi Чорного моря. Забезпечити Українi вихiд до моря.
Перший такий похiд вiн здiйснив 1567 року. До цього походу Туреччина панувала на Чорному та Азовському морях, не маючи тут нiяких суперникiв. Й ось один такий суперник з'явився. В першому ж морському походi козацькi чайки досягли кримського берега й здiйснили висадку десанту, який пiсля бою повернувся на кораблi з чималими трофеями. А коли навздогiн козакам вирушила турецька ескадра, запорожцi однi кораблi потопили чи пошкодили, iншi захопили, визволивши веслярiв-галерникiв.
Про серйознiсть цих морських баталiй свiдчить той факт, що турецький султан змушений був поскаржитися на козакiв польському королевi. Можете уявити собi, як козаки повиннi були допекти султановi, щоб вiн дiйшов до того, що почав скаржитися на них?! I король змушений був реагувати. Вiн видав указ про те, що козаки повиннi залишити Сiч i поселитися на територiї Черкаського та Канiвського староств. Тобто, по сутi, зректися козацької вольностi. Але де той козак, який би погодився пiдкоритися такому указовi короля?
На жаль, козаки не дбали про лiтопис своїх дiянь, отож ми не маємо достовiрної iнформацiї щодо того, скiльки разiв i куди водив свої флотилiї козак-мореплавець Самiйло Кiшка. Але вiдомо, що 1570 року (за iншими даними - пiзнiше) вiн потрапив у полон до туркiв. Як це сталося? Iснують двi версiї, якi засвiдченi козацькими думами. Згiдно однiєї з них, козацька ескадра, що йшла до Туреччини, потрапила у страшний шторм, i частину чайок було викинуто на турецький берег. На козакiв, що врятувалися, напав загiн яничарiв, ну а там уже кому що судилося... Хто загинув, хто потрапив у полон.
Але, за iншою версiєю, турецькi кораблi нiбито увiйшли в Днiпро, непомiченими пiднялися до того мiсця, де з невеличким загоном козакiв вiдпочивав - мабуть, при чайках - гетьман Кiшка, i там турки захопили його в полон. Оскiльки, повторюю, обидвi версiї пiдтверджуются козацькими думами, але не знаходять свого вiдбиття в документах, з'ясувати, яка ж iз них правдива, неможливо.
Якщо, справдi, припустити, що турки захопили гетьмана 1570 року, то тодi слiд визнати, що в полонi вiн пробув - весляром на кораблях - 29 рокiв. Бо достеменно вiдомо, що тiльки 1599 року йому нарештi вдалося пiдняти бунт на галерi, звiльнити себе i товаришiв, напасти на передмiстя Aвпаторiї, а потiм, захопивши корабель, дiйти до Днiпра. Як це вiдбувалося, ми вже знаємо з iсторiї, пов'язаної з гетьманом Семеном Скалозубом. Пiсля полону Кiшка добувся рiдного Канева i вирiшив певний час вiдпочити там, милуючись природою. Одначе вiдпочити йому не дали. Цього разу не турки, а самi козаки. Дiзнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, вони послали гiнцiв до Кiшки: "Iди гетьманувати!" Це було мудре рiшення. На давню славу гетьмана Кiшки вдало накладалися легенди про те, як, пробувши стiльки рокiв у полонi, вiн не скорився ворогам, не обусурманився, а зумiв органiзувати бунт i самотужки визволитися з неволi. Серед веслярiв-галерникiв, якi завжди були прикутими ланцюгами до палуби, таке ставалося нечасто.
Так ось, Кiшка прибув на Сiч. I найпершим його завданням було остаточно припинити ворожнечу мiж реєстровиками i запорiжцями. Як цього можна було досягти? Тiльки залучивши третю силу. Але не полякiв, як це намагався зробити Тихiн Байбуза. I вже, боронь боже, не татар. Як досвiдчений полiтик, вiн використав загибель загону Скалозуба у справi козацького єднання. Вiн звернувся до українських козакiв (тобто до всього того козацтва, що лишалося в староствах i досить часто служило в польському вiйську) iз закликом прийти на Сiч, створити велике вiйсько i помститися туркам. I козаки повiрили Кiшцi. Вони вiдгукнулися на його заклик, на його славу. На Сiч одразу прийшло кiлька тисяч козакiв, чого не було вже дуже давно. I зрозумiло, що за таких обставин реєстровцi i запорожцi вже не мали права на ворожнечу.
Як уже мовилося, похiд видався вдалим, козаки знову вiдчули смак перемоги. Вони повернулися на Сiч з великими трофеями, з визволеними полоненими. А головне, вони - запорожцi, реєстровики, городовi козаки - знову вiдчули, що вони одностайнi в своєму прагненнi вiдстоювати Україну. Що вони однодумцi. Що вiднинi вони не вороги.
Армiя не може довго бути бездiяльною. Її або слiд розпускати, або ж вести в новi походи. Розпускати Кiшка не бажав. Таке вiйсько, таке лицарство! Але куди йти походом? Довго вибирати не довелося. Вже наприкiнцi року до Кiшки звернувся господар Валахiї Михай. Вiн повстав проти туркiв i потребував допомоги. Бити туркiв? Маючи в союзниках валаського воєводу? Та це ж святе дiло!
Гетьман Самiйло Кiшка повiв своє вiйсько в Валахiю i допомiг Михаєвi стати господарем цього князiвства. Та вже весною наступного року Михай розпочав бойовi дiї проти молдавського господаря Iєремiї Могили. Проте поляки не могли поступитися цим господарем, якого вони самi посадили на трон. Польське вiйсько повiв сам коронний гетьман С.Жолкевський. Одначе цього вiйська було замало, i король звернувся по допомогу до козакiв. Кiшка погодився допомогти, але тiльки за умови, що король i сейм вiдмiнять свої рiшення стосовно обмеження кiлькостi реєстрових козакiв, знову дозволять їм володiти землею та нерухомiстю, виплатять платню, яку поляки заборгували козацтву... Тобто, скориставшись з ситуацiї, гетьман зумiв значно полiпшити становище реєстрових козакiв у Речi Посполитiй. Примусив польський уряд вiдмовитися вiд ставлення до козакiв як до ворогiв держави.
Пiсля цього походу в Молдову гетьман С.Кiшка прагнув знову вiдновити морськi походи проти туркiв. Вiн уже почав вiдбудовувати свою козацьку флотилiю. Але в цей час розпочалася польско-шведська (Лiвонська) вiйна. Козаки вирушали на неї неохоче. Шведи нiколи не сприймалися ними як вороги. Отож воювати за польськi iнтереси проти шведiв у далекiй холоднiй Лiвонiї - кому це потрiбно? Та все ж таки польський уряд втягнув козакiв у цю вiйну. Вона була тривалою i страшенно виснажливою. Звичнi до пiвденного клiмату, козаки тяжко переносили сувору зиму 1601-1602 рокiв. Поляки не виплачували їм платню. Українцi страшенно голодували. Бракувало теплого одягу. Не було корму для коней.
Вiдомо, що траплялися випадки, коли козаки вiдмовлялися йти в бiй, вимагаючи вiд гетьмана повернути їх в Україну. Але С.Кiшка шанував звичаї лицарства i розумiв, що зрадити полякiв, покинути фронт i втекти в Україну означало б зганьбити себе перед усiєю Aвропою. У найтяжчi хвилини вiн особисто вiв козакiв у бiй. До речi, з листiв С.Кiшки до гетьмана Яна Замойського вiдомо, що пiд командуванням Кiшки в Лiвонiї були не лише козаки,але й 15 польських ескадронiв. Тобто, по сутi, вiн командував досить значним українсько-польським корпусом.
Загинув вiн, як i належить офiцеровi, в бою, вiд ворожої кулi. Козаки зумiли перевезти тiло свого улюбленого вождя до його рiдного Канева i поховати з усiма почестями. Знаючи про це, нам би слiд було подумати: а чи не обрати Канiв мiсцем для пантеону українських полководцiв та полiтичних дiячiв, повертаючи прах багатьох з них iз чужинських земель?

Я твой ангел, я буду с тобой, я твой ангел, подними глаза и прикоснись рукой...я буду вееечно, ввеееечно с тобой..
оу ее..
ведь в жизни моей, я раньше не стрчела подобніх теебе людей.. я просто мечтала найти принца, но просто запутались мысли.. я буду вееечно, вееечно с тобой....
я посмотрю тебе в глаза, и прошепчу нельзя назад, я не держу тебя но ты, уйдя, разрушиш все мои мечты... ведь ты, лишь, позволи л понять, как важно быть и доверять, я не смогу любить, но обещаю помнить, ту тонкую нить, которая смогла нас соединить соединить