Так дивно,коли відчуваєш як знову щось підходить до кінця...Коли розумієш,що це розб'є всі твої мрії,думки,сподівання,а головне надію,без якої впадеш...Я розумію,що мені потрібно змиритися з усім цим,але це так важко,так не хочеться відпускати той допоміжний круг,за який міцно тримаєшся,боячись відпустити,щоб не потонути...Кидаєш останні сили,щоб втриматися,але він дуже слизький та мокрий,вислизує з рук і через вітер швидко пливе від тебе, а ти починаєш тонути,кричати по допомогу,ти плачеш...крики стають ще тихіше...Ти розумієш,що залишилася одна серед глубого океану і повільно тонеш...І нічого не можеш з цим зробити...В житті бувають такі моменти,коли дуже погано,коли все те на,що так сильно надіялась- розбивається і ти залишаєшся на одинці зі своїми думками та болем,який душить тебе і тягне вниз,ти неначе падаєш,тонеш в цьому і кричиш по допомогу...але нікого навкруги немає...Але раптом ти відчуваєш в душі дивний спокій,біль проходить,самотності немає,хоча ти і далі сидиш сама.Ти знаєш,що з тобою Той,хто все це контролює,Той,хто несе тебе на руках,коли ти падаєш,Той,хто завжди тебе пробачить...Від цього на душі становиться тепло і світліше...Радість повертається=)
[700x525]