Джета

Аватар Джета
Обсуждение сообщения «Пам'яті Карпатської України, яка першою в світі вступила у ІІ світову війну...»
Ой! Дякую за таку честь!!!!! Як до тебе можна звертатися? Насправді мене звати Марина, Джетою звали мою покійну вівчарку...
Щодо вірша. Це тільки уривок з поєми "Чорна ніч над Хустом". В інеті я її ніколи не розміщала.
Ще тобі уривочок кину про знущання над головним героєм.

Просили прізвища назвати,
Тримав хто справу у руках.
Він промовчав... І знову грати,
Смертельний смуток у очах.

Картав себе: Хуст подолали!
Та як це трапитись могло?
Лиш хустка біла, наче кала,
Спітніле витерла чоло.

Але на ній свята краплина:
“Життя – не річку перейти.
Люби Вкраїну, мій єдиний,
Не зрадь її ніколи ти!”

“-Не зраджу, Боже мій, ніколи!
Країна встане знов від сну
І ще почують сиві гори
Вкраїнську пісню не одну!”

В рожеві уплітав він думи
Зі свого серця цикламен,
Всю ніч роняв краплинки суму,
З свідомісю йшов на рожен.

А вранці з камери забрали
Остапа. В поле повели.
Скрутивши руки, підв’язали
До віт старечої верби,

Іще й донизу головою...
Та стали різками шмагать.
Він непритомнів, та водою
Його почали обливать.

А далі викололи очі,
Щоб дуже мучився юнак.
Знущалися кати охоче
Із нього довго та всіляк.

Надрізували тихо жили
Й весняний сніг гаряча кров
У болях надлюдських топила.
Слова незв’язні молитов

В устах Остапа промайнули:
“-Пробач..Мій Боже... Не покинь...
Карпатську землю... Смерть-акула
...Мене з’їдає... я..один...”

І слів не доказав...Безжально
Враз нелюди узяли спис,
Проткнули серце тріумфально...
Угамувавши вовчий хист.

На мить в агонії забилось
Мертве вже тіло іще раз.
А далі все... Життя скінчилось...
Як смолоскип, зотліло враз.

Остапе! Вже тебе немає.
Ти десь, напевно, між зірок,
У грудях відчай завмирає
І линуть сльози, мов струмок.

Остапе! Вже тебе немає.
Навіки згас для тебе світ,
Земля безмовно поглинає,
Своїх дітей у свій живіт.

Остапе! Вже тебе немає.
Ти десь у вічності тепер.
Та пам’ять смерть перемагає.
Як ти герой - ти не помер.
(438x336, 32Kb)