Ой! Дякую за таку честь!!!!! Як до тебе можна звертатися? Насправді мене звати Марина, Джетою звали мою покійну вівчарку... Щодо вірша. Це тільки уривок з поєми "Чорна ніч над Хустом". В інеті я її ніколи не розміщала. Ще тобі уривочок кину про знущання над головним героєм. Просили прізвища назвати, Тримав хто справу у руках. Він промовчав... І знову грати, Смертельний смуток у очах. Картав себе: Хуст подолали! Та як це трапитись могло? Лиш хустка біла, наче кала, Спітніле витерла чоло. Але на ній свята краплина: “Життя – не річку перейти. Люби Вкраїну, мій єдиний, Не зрадь її ніколи ти!” “-Не зраджу, Боже мій, ніколи! Країна встане знов від сну І ще почують сиві гори Вкраїнську пісню не одну!” В рожеві уплітав він думи Зі свого серця цикламен, Всю ніч роняв краплинки суму, З свідомісю йшов на рожен. А вранці з камери забрали Остапа. В поле повели. Скрутивши руки, підв’язали До віт старечої верби, Іще й донизу головою... Та стали різками шмагать. Він непритомнів, та водою Його почали обливать. А далі викололи очі, Щоб дуже мучився юнак. Знущалися кати охоче Із нього довго та всіляк. Надрізували тихо жили Й весняний сніг гаряча кров У болях надлюдських топила. Слова незв’язні молитов В устах Остапа промайнули: “-Пробач..Мій Боже... Не покинь... Карпатську землю... Смерть-акула ...Мене з’їдає... я..один...” І слів не доказав...Безжально Враз нелюди узяли спис, Проткнули серце тріумфально... Угамувавши вовчий хист. На мить в агонії забилось Мертве вже тіло іще раз. А далі все... Життя скінчилось... Як смолоскип, зотліло враз. Остапе! Вже тебе немає. Ти десь, напевно, між зірок, У грудях відчай завмирає І линуть сльози, мов струмок. Остапе! Вже тебе немає. Навіки згас для тебе світ, Земля безмовно поглинає, Своїх дітей у свій живіт. Остапе! Вже тебе немає. Ти десь у вічності тепер. Та пам’ять смерть перемагає. Як ти герой - ти не помер. [438x336]

я ніколи не візьмусь критикувати або робити зауваження на вірші, які є переосмисленням найвищих людських вчинків і яскравим віддзеркаленням в душі небайдужій, се можна тільки сприймати

Ответ на комментарий simply_the_grey # Сприймаю. але і "думаю, читаю"...

і це теж спосіб сприймання

За що мені така честь, скажіть, будь-ласочка...

Авансом трохи. За твої майбутні успіхи! Але успіхи досягаються лише щоденним важким трудом. Тож - не покладай зусиль, щоб ми не забували час від часу заслужено тебе похвалити, Джета...