Колись мене назвали янголом... Я була розумна, ввічлива й до того ж гарна. Справжній янгол! Усі підходили до мене, як до ікони, викладали свої надії на майбутнє, душевні переживання, а я сиділа навпроти і мовчки слухала їхні палкі промови та обіцяла виправдати сподівання. Сповідачі посміхались і вірили мені. Спочатку так і було... "Я сподіваюсь, ти будеш гарно вчитись у школі..." І я приносила додому щоденник, червоний від дванадцяток і подяк... " Я сподіваюсь, ти гарно закінчиш цей рік, не підведеш мене..." Ось я несу мамі табель - "10", "11", "12"... " Я знаю, ти будеш слухняною дівчинкою..." І я, мале "янголя", не могла піти іншим шляхом, просто не мла права підвести. Я виправдовувала їх надії. Але я виросла. Крила стали замалі і я впала... Ні не з небес - у їх очах... Колись мене назвали янголом... Як каже одна пісня: "And why angels fall first?.." Тяжка ноша відповідальності ламає крила і тягне вниз... У той час коли інші тільки злітають нагору.