Я золото світанку
я шум і блискіт моря
одягнена в сорочку
що зіткана із горя

Хмаринка що на небі
тай зве мене сестриця
Я заздрю її волі -
зачинена світлиця

порву на собі одяг
і птахом обернуся
З бажаної свободи
до клітки не вернуся

Хоч в золоті та клітка
мене це не цікавить
я сонця золотого
боюсь хоч мить прогавить


Вот вам стишок с конференции над которым ржала боьшая часть аудитоии. Другая часть просто угорала от смеха.
а в субботу ездила в театр одного актера. Было весело, особенно после... Мы с Люконом прыгали как дуры по лужам. *А че "как"?8и
потом нам приспичило со всеми здороваться и махать всем ручкой. Докатились - с нами здороваются... Этим прекрасным человеком оказался дяденька почти готического вида. Он потом, правда, очень смеялся...