В одного селянина був великий собака. Став той собака старий і вже не міг стерегти хазяйського добра. Не захотів хазяїн дурно годувати собаку. Поплив він з ним на човні і взяв із собою доброго мотуза й камінь. Одпливши далеченько од берега, став він камінь на вірьовку в'язати. Ди­виться на нього собака своїми розумними очима, ніби тямить, що хоче чинити хазяїн. Прив'язав той дядько камінь на шию собаці, підвівсь і, штовхнувши пса чоботом, скинув його у воду. Собака зник; але човен раптом дуже перехилився на один бік, хазя­їн не здержався і сам упав у воду. Хвиля захлюпнула його, вже став і зо­всім потопати. Коли чує, що хтось тягне його. Аж то собака його: камінь у нього розв'язався, і він кинувся рятувати хазяїна. Вхопив його зубами за оде­жу, виплив з ним на берег і простягся, ледве дихаючи. Заплакав дядько, обняв того собаку, й гірко було йому, й соромно. До са­місінької смерті годував і жалів він щирого друга свого