"Молодий голуб з гілки зірвався
З швидкістю вітру до неба дістався
Там політав, покружляв, подивився
І, розігнавшись, ...об скелю розбився..
Довго літало пір'я в крові
Довго дивилися очі її
Тієї голубки, яку він любив
Через яку собі вік вкоротив
Стрепенулася бідна та пізно уже
Коханого голуба не поверне!
Зрозуміла вона, як її він кохав,
Але до неї вчора інший літав...
(М.Ляшук)"

Отакий то віршик.. Я вже трохи давненько його написав, але, як не дивно, знову і знову до нього повертаюсь. Скільки разів я відчував себе таким "голубом"... Скільки разів, дізнавшись, що та, яку я всім серцем кохаю, була з іншим, я більше не хотів жити...
Найгірше, правда, було відчути це вперше, коли перший раз кохав..Я тоді справді мало чогось собі не скоїв.. Воно все ж хоч і залишило вічний шрам на моему серці, але минулося якось..
І ось знову біль... Цей нестерпний біль...
Від втрачених мрій і надій. Він в грудях моїх наче камінь застиг. Хто взагалі його придумав?Га?....