І сором'язливість, і нахабність

Мішель МОНТЕНЬ "Досліди"

Ми, звичайно, слідуємо за нашими нахилами праворуч і ліворуч, нагору й униз, туди, куди несе нас вихор випадків. Ми думаємо про те, чого ми хочемо, лише в той момент, коли ми цього хочемо, і змінюємося, як та тварина, яка набуває кольору тих місць, де вона живе. Ми відкидаємо те, що щойно вирішили, потім знову повертаємося до залишеного шляху; це все якесь неперервне коливання, мінливість. Ми не йдемо -- нас несе, як предмети, підхоплені течією річки: то плавно, то стрімко, залежно від того, чи спокійна вона, чи бурхлива.

Щодня нам на думку спадає щось нове, і наш настрій змінюється разом із часом. Ми коливаємося між різними планами: у наших бажаннях ніколи немає сталості, немає волі, немає нічого безумовного. Емпедокл звернув увагу на одну дивну рису в характері агригентців: вони віддавалися насолодам так, ніби їм належало завтра померти, водночас будували такі будинки, ніби їм належало жити вічно.

Нехай не здасться вам дивним, що той, кого ви бачили вчора безмежно сміливим, завтра виявиться ницим боягузом; гнів або нестаток у чому-небудь, або якась дружня компанія, або випите вино, або звук труби змусили його серце впасти в п'яти, адже мова тут іде не про почуття, породжені розумом і міркуванням, а про почуття, викликані обставинами. Що дивного, якщо людина ця стала іншою за зовсім інших обставин?

Ця мінливість, що притаманна нам, і суперечливість спонукали одних мислителів припустити, що в нас є дві душі, а інших -- що в нас вкладено дві сили, з яких кожна манить нас у свій бік: одна -- до добра, інша -- до зла, бо впадання в крайнощі не можна пояснити інакше.

Я надаю своїй душі то один вигляд, то інший - це залежить від того, у який бік я її повертаю. Якщо я говорю про себе по-різному, то лише тому, що дивлюся на себе з різних поглядів. Залежно від того, як я дивлюся на себе, я знаходжу в собі і соромливість, і нахабність; і цнотливість, і розпусту; і балакучість, і мовчазність; і працьовитість, і розніженість; і винахідливість, і тупість; і похмурість і добродушність; і облудність, і правдивість; і вченість, і неуцтво; і щедрість, і скнарість. Будь-хто, хто уважно вивчить себе, знайде в собі, навіть у своїх судженнях, цю нестійкість і суперечливість. Я нічого не можу сказати про себе просто, цілісно й ґрунтовно, я не можу визначити себе єдиним словом, без сполучення протилежностей -- така постійна передумова мого логічного мислення.

Якби це було виявом природженої чесноти, а не випадковим поривом, то людина була б однаково рішучою в усіх випадках: як тоді, коли вона одна, так і тоді, коли вона перебуває серед людей; як під час двобою, так і в бою, бо, що б там не говорили, немає однієї хоробрості на вуличній бруківці, а іншої на полі бою. Така людина буде так само непохитно зносити хворобу в ліжку, як і поранення на полі бою, і не боятиметься смерті вдома більше, аніж під час штурму фортеці. Коли людина, що занепадає духом від образи, непохитно зносить бідність, або той, хто боїться бритви цирульника, виявляє твердість перед мечем ворога, то тоді варте похвали діяння, а не сама людина.