Інколи хочеться знімати короткометражки. Якщо включити внутрішнього спостерігача, сюжети життя підкидає на кожному кроці.
З сьогоднішнього.
*
Аптека. Чоловік пенсійного віку. Добрі очі. Такий знаєте тип літніх чоловіків, що поводяться, ніби вибачаючись за те, що живуть.
Протягує фармацевту рецепт ліків.
- Вам скільки треба? Упаковку? - питає фармацевт.
- Мені тридцять таблеток.
- В упаковці 20 штук. Коштує 180 гривень.
- Упаковка стільки коштує?
- Так.
*п*ятисекундна пауза. дідусь глибоко замислюється. губи стискаються. на мить здається, що очі повологішали*.
- Дайте половину упаковки. - і протягує заготовлену в кулаці сотню тремтячими руками.
*
і крутити, блять, крутити цю однохвилинну стрічку всім нашим кровосісям разом взятим. Прив*язати до крісла та примусити переглядати разів сто, поки що-небудь не зрозуміють!!!!!!

atanoissapa пост цієї дівчини. я узяла,