Поки я доробляла переклад, доцюня чекала на мене в ліжку від ковдрою и переглядала книжку. "Івасика-Телесика". Днями ми читали її, і вона, напевне, вирішила її переповісти. От тільки я дуже здивувалася, коли почула з її вуст слова Баби-Яги:
- Не бійся. Іди до мене. Я тебе напою чайком. Все буде добре...
А потім слова Івасика, звернені до батьків:
- Вона врятувала мене...
Чесно кажучи, навіть не знала, що й сказати спершу.
А тепер думаю, що світ таки не полетить в тартарари, доки існуватимуть ентузіасти, які ТАК переповідатимуть казки...