З книжками в мене останнім часом щось взагалі не складається. Просто не вистачає часу і сил. І якщо мені вдається прочитати кілька сторінок за день, то це вже маленька перемога )))

Одним словом, я й досі читаю "Вогнесміха" Олеся Бердника. Воно й книжка така, що не проковтнеш на одному диханні. Треба читати й осмислювати.

От і захотілося мені поділитися з вами кількома уривками.

"Люди бояться того провалля, котре в їхнбому серці. Провалля між їхнім незнанням і таємницею. Бояться переступити те провалля, бо там можна загубити оцей-го щабель, на якому нині стоїш. Затямила? Цей втратиш, а хто скаже - чи є інший в сутінках тайни?"

"Людина - всеосяжна глибінь. Як мало ми знаємо самі себе. Втома й обман гнітять нас. Досить переступити межу - і виростають крила, і всесвіт стеле міріади небувалих доріг. Чому ж заростають ті стежки травою забуття і непам'яті?"

"Знай - все можливе для людини, котра с в і д о м о віддасть себе всепроникаючому вогню життя. Тільки збагни основне: куди кличе тебе той в о г о н ь?"

"Шлях відкрито тому, хто не зупиняється..."