[448x313]
Настроение сейчас - Сенсорне

Тож

 

РЛЛ/АННА&КСЕННА

 

Рівне:

 

- без поштових скриньок (вже тільки на вокзалі змогли листи відправити)

 

- без машин(дороги що вони є, що їх нема)

 

- без втрат(нічого не проґавили)

 

- з нецензурними жестами(ніч сказів від Ксенії. Дивіться в кінотеатрах міста Рівного)

 

 

 

Сумне і нецікаве місто. Справжня провінція. Або ні. Провінція - це круто. А це.. Ніби збільшений спальний район. Все однакове, купа секондів, пусті вулиці... до Рівного якщо й поїду колись, то на день. Не більше. Та й то влітку.

 

Але що було класного - перші дні волі і повної самостійності. Книгарні, які ми пообнюхували та пообдирали, як липки. Маємо 7 книжок з Рівного на двох. До того ж два вечори чудового покеру, шаленого сказу(мого), лікеру, пива, грибочків, олив та маслин, факів та дверей без скла. Бідна Аня)

 

Висновок: не моє місто. Геть не моє

 

 

 

Луцьк:

 

-без грошей(-600грн, студак ін.яза та гаманець - маршрутка №47, зупинка біля Там-Тама... я вас не забуду)

 

-з будками(щасливі воплі Анни через кожну англоподібну будку з пресою)

 

-з собаками(на мене гарчали та лаяли всі собаки Старого міста, здається... одна ледьне вкусила)

 

-з офіціанткою(нам пощастило зустріти дуже "привітну та турботливу" офіціантку в рестораціі "у Миколи". Вона нас запам'ятала і тепер ми туди ніколи не підемо. Недотрах - це діагноз)

 

-з ліфтом(тільки Аня може застрягти в ліфті, в іношу місті, о 3-ій ночі, коли в наc о 8-ій вже електричка -__-)

 

-з непомітними стінами(тільки Аня може набити гулю розміром з горіх на лобі, вдарившись о стіну, яку вона не помітила)

 

-з Tear you apart(київський ловелас, луцький красень)

 

-з сенсом життя(заради цих декількох годин варто було їхати до Луцька)

 

 

 

Приємне місто. Є цікаві місця. Дуже сподобався замок Любарта. І ще будинок архітектора на березі річки. Книгарень нормальних не зустріли, на жаль. Кав'ярня "у Миколи" начебто й нічого, але офіціантка залишила свій відбиток.

 

Проте найважливіше, що зробило наше перебування в Луцьку незабутнім - люди. Так сталося, що ми святкували кінець першої сесії разом з компанією луцьких першокурсників. Купа самбуки, яку пила Аня, купа різних вражень, кумедних випадків, зламаний під'їзд, ліфт, все таке інше... комусь дісталася пісня, а мені - сенс життя, який я не впущу. Насправді незабутня ніч.

 

Висновок: 3го лютого я буду в Луцьку знову. Або не буду.

 

 

 

Львів:

 

-місто з територією(перше, що побачили, коли вийшли з вокзалу - табличка "Територія міста")

 

-без 640 грн(до -600 додалося ще -40)

 

-з контролерами(вони й відібрали в нас 40грн за безквитковий проїзд. Перше Аніне враження про Львів)

 

-атмосферою, запахом, теплом(no comments)

 

-з глінтвейном(ми знаємо, де роблять найсмачніший в світі глінтвейн)

 

-з патологічним браком часу(здається, тут можна подорожувати тижнями, місяцями і все одно знаходити недосліджені куточки)

 

-з легендами(адресу яких ми ніколи нікому не скажемо)

 

-без цигарок і покеру(майже без покеру... ну, майже...)

 

-з котами(на яких я полювала усюди. Проте Ліло виграє)

 

-з цукром(Дзиґа залишилась без цілої склянки цукру. Привіт, Анно! ;)

 

-з Міцкевичем(який покаже нас по телевізору)

 

-з Криївкою(яка нас злякала і сказала, що вона - не кафе)

 

-без сережки(купив-загубив. Одна є, дві - забагато)

 

 

 

В цьому місті я хочу відпочивати від життя. Це місто, де я вмію ходити повільно. Це місто моєї гармонії. Коли-небудь я тут куплю квартирку чи будиночок і буду приїздити інколи, щоб посміхатися.

 

Мене причаровує це місто, яке якимось чином примудряється ставати тільки кращим, коли інші міста деградують, стають одноманітними та нецікавими...

 

Висновок: багато слів не треба. Це місто-мрія.