Микола Микола́йович Ґе 1831 року народився в Воронежі .Сім"я Ґе (Gе) французького походження , наприкінці 17 ст. прадід Ґе емігрував до Росії...З українською землею Миколу Ґе пов'язувало багато. По лінії матері він був українцем. Хоча й народився у Воронежі, але дитячі роки його пройшли в маєтку батька на Поділлі. Дружина художника - Ганна Петрівна - із стародавнього українського роду Забілл.
Микола Ґе 18 років провів в Україні. Він брав активну участь у культурному житті Києва кінця XIX століття, дружив із багатьма відомими людьми - художниками, меценатами. І не випадково 1927 року Всеукраїнський історичний музей (нині Національний художній музей України) придбав в одного з синів художника 32 полотна його батька.
[392x500]
Портрет хлопчика-українця
Навчався майбутній митець в Україні і досить довго жив на хуторі Іванівський, нині с. Шевченка Борзнянського району Чернігівської області , неподалік ст. Плиски...(це в декількох кілометрах від села, де проходило моє дитинство...де зараз живе моя бабуся...)
Ще ззамолоду, навчаючись у Київській першій гімназії, Микола Ґе відчув потяг і здібності до мистецтва. Але, закінчивши гімназію, він спочатку(як то часто буває, коли спершу йдеш по "несвоїй"дорозі) вступає на математичне відділення філософського факультету Київського університету св. Володимира, а згодом продовжує навчання на тому ж факультеті вже в Петербурзькому університеті. Там він знайомиться з Парменом Забелло - студентом Академії Мистецтв і, не закінчивши університету, вступає до Академії мистецтв. Так Пармен Забелло "спровокував" Миколу Ґе на мистецький шлях. І у подальшому життя митця тісно переплелося з родиною Забелло, а також із життям та творчістю Іллі Рєпіна й цілої плеяди митців ХІХ століття. Під час навчання в Академії мистецтв першими картинами М. Ге були "Суд Соломона" 1854р,яка зараз знаходиться в Київському музеї російського мистецтва...
[500x390]
та "Ахіллес оплакує Петрокла" за яку він отримав золоту медаль.
[700x583]
Життя художника було насичене багатьма важливими подіями та зустрічами з видатними людьми тієї пори. Він багато їздив по Європі, і по своїй країні, не раз бував бажаним гостем і в Ясній Поляні, де його другом була Тетяна Львівна - письменниця, дочка Льва Миколайовича, який особисто мав значний вплив на становлення світогляду художника.
1876 року художник разом із родиною оселився на маленькому хуторі Іванівський (село Шевченкове), неподалік станції Плиски Чернігівської губернії. Невеличкий, дуже скромний, присадкуватий, зовсім не схожий на поміщицькі садиби будиночок до кінця днів художника був його притулком, його творчою майстернею.
Його рішучий розрив зі звичним життям - це зреалізоване споконвічне прагнення російського інтелігента бути ближче до народу....В українській глибинці Микола Ґе проявив себе як вельми оригінальний, самобутній художник зі своєю життєвою філософією. Він стає ревним послідовником морально-етичного вчення Льва Толстого. Захоплений благородною метою служіння народові, яка в його свідомості перетнулася з ідеєю жертовності Христа, Ґе створює свої найвистражданіші, найглибші полотна. Тут художник пише картини переважно євангелічного змісту. Початок цьому напрямку поклала "Тайна вечеря". Вона ж дала йому широкий розголос і титул академіка малярства. Згодом ця картина була придбана Олександром ІІ для музею Академії мистецтв.
Були в Ґе й палкі шанувальники його творчості, послідовники його художньої й життєвої філософії. Це - вихованці Київської малювальної школи Миколи Мурашка, з котрим в уславленого майстра встановилися найтісніші стосунки. Під час своїх досить частих приїздів до міста, Ґе завжди відвідував школу - читав лекції, розмовляв з учнями, обговорюючи їхні роботи. Молодь тяглася до цієї мудрої, уважної й доброї людини. А він серед загальної маси виділяв найздібніших - опікувався ними, запрошував до себе на хутір, де вони довго жили.
Про Ґе його сучасники лишили багато спогадів, у яких дуже часто згадується хутір Іванівський. Людська сутність художника особливо яскраво вимальовується у спогадах дочки Льва Толстого Тетяни. Живучи на хуторі, Микола Миколайович прилучився до вегетаріанства, намагався якомога менше користуватися послугами прислуги і робив для себе все сам, що було йому під силу. Він визнавав необхідність фізичної праці і поза заняттями полем, садом, бджолами у себе на хуторі обрав ще й професію пічника. Він гарно клав печі і любив цю роботу, залишив після себе багато печей в окрузі. Ймовірно, деякі з них донині слугують людям...
Відмінною рисою Миколи Ґе була любов до людей. У будь-якій людині він знаходив гарну сторону. І якщо під час роботи до нього приходив хтось за порадою чи з проханням, він кидав роботу і присвячував всю свою увагу відвідувачеві. У Ґе був дивний дар впливати на людей, примушувати себе слухати і знаходити з кожною людиною ті точки спілкування, на яких не могло бути розбіжностей. Він чудово говорив, завжди вкладаючи у свої слова всю свою душу.
До грошей Микола Ґе ставився байдуже....(невже таке можливо!?) І якщо у нього купували картину, він радів перш за все тому, що це було визнання його роботи. Одяг він носив грубий, полотняний, не соромився вдягати старий поношений піджак і в такому одязі їздив до Петербурга, Москви, бував у різноманітних товариствах.
В останні роки свого життя він ставав все більше знаним, особливо серед молоді. Як тільки з'являлася чутка про його приїзд, до нього стікалося стільки гостей, що йому інколи несила було приділити всім належну за його звичкою увагу.
У ці роки на хуторі Ґе написав цикл великих картин :
"Що є істина?"
[360x500]
Совість"
[699x487]
"Вихід після тайної вечері", "Розп'яття".
[680x531]
"Розп'яття" - остання картина Майстра, закінчена після багатьох попередніх варіантів у 1894 році. Ця картина була його улюбленою роботою, якій він віддав багато років творчості.
Як у цій останній, так і в інших картинах на релігійні теми Ґе дотримувався реалістичного трактування, чим викликав обурення і напади реакційних кіл. "Розп'яття" вражає глядача не тільки натуралізмом форми, а й здекларованим експресіонізмом виразу, що так дуже наближує Маляра до сучасного мистецтва. І коли у 1894 році Ге привіз "Розп'яття" на 22-гу пересувну виставку, цензура заборонила її експонувати. Але квартиру знайомих Миколи Миколайовича, де знаходилася робота, спочатку стали відвідувати по записках автора, а згодом і без цих записок художники, лікарі, чиновники, критики, студенти і таким чином, долаючи цензуру, картину побачив майже весь Петербург.Художник перепробувавдекілька десятків варіантів, зробив багато ескізів , малюнків, нарисів. Він мучився, томився у сумнівах, часомговорив : "Я довго думав, Навіщо потрібне Розп"яття, - для пробудження жалю, співчуття воно не потрібне ... Розпяття потрібне, щоб усвідомити і відчути , що Христос помер за мене. Я хочу, щоб здригнувся мозок від страждань Христа.Я примушу їх ридати, а не милуватися... "
Вдалося!?
Лише восени 1903 року вже сину Ґе вдалося виставити "Розп'яття" на виставці в Женеві, де ця картина мала величезний успіх.
Смерть художника на 63-му році життя була несподіваною для багатьох. Його поховали в селі Шевченкове , в українській землі, йому близькій і дорогій.
Дорога в лісі...
[700x455]