Якщо називати туманом затьмарене парами повітря, яке лягає на землю ледь видимою пеленою, то коли до цього всього додати ще хмару їдкого, сиво-молочного диму від запалених торфяників, то навряд чи можна зрозуміти де знаходишся, при наймні в перші секунди перебування в димовому геть непрозорому світі... Тут дуже доречним буде вислів"туман в очах", бо це все, що можна побачити... 10 жовтня... Звичайнісінький ранок, який вже з першими промінями сонця обіцяв сонячний день. Дорога додому не дуже близька, тому вирушили близько шостої години ранку, бо як відомо "хто рано встає, тому ...щастить". Але цього ранку треба було довше спати...Але сталося те, що сталося...і не тільки з нами... На московській трасі, за Кіптями, проїхавши Зруб, такий улюблений всіма: і водіями і гаїшниками і десь 10 кілометрів недоїжджаючи до Вертіївки, землю справді почав вкривати легкий туман, але за лічені секунди цей туман перетворився на пелену, яку хтось ніби простелив, аби нічого не було видно. перша думка, яка промайнула, це зупинитися, але , щоб зупинитися, треба гальмувати, а коли нічого не видно, то.... Виявилося, що вже пізно...Машина плавно влилася на вже покалічений Ланцер, перед який були Чері та Ланос...Перша думка, яка змогла знайтися в цій ситуації: всі живі, слава Богу! Але ми на московській дорозі, де потік автотранспорту , особливо в суботу зранку, іноді шалений. Так було й тоді. Просто "собою" доводилось зупиняти автомобілі, які теж, спускаючись з пригорку просто нічого не бачили і не було часу на роздуми, бо шеренга з 21 автомобіля вже стояли нерухомо... В перших автомобілях були постраждалі, швидку чекали близько однієї години, працівники ГАЇ прибули на пару хвилин раніше... Питання: де ж вони були весь цей час, чому цього ранку на звичному Зрубі, або як його ще називають " три рублі" вони не пильнували неуважних водіїв і не знали про димову завісу, адже від їх пильності і можливості попередити зіткнення 21 автомобіля того суботнього ранку залежало багато...
Ось так ми зупинились...