Дєдушка виїхав із зони АТО з морем вражень і планів на майбутє. Проїхав Донеччину, де буквально вже в кількох кілометрах від лінії фронту цілком мирне життя, люди виглядають буденно, пораючись на городах, купуючи в магазинах необхідне, а баби пліткують про свої сільські справи. Дядьки коло магазіна по случаю неділі вже йобнули харашо і громко рассуждають, шо бляцкіх сєпаратістов нада пиздить. Дід у розмову донецьких сєльських полководцев не встрявав, но мовчки з ними соглашається
Дніпропетровщина справила колосальне враження. Перше, що впадає в очі - море української символіки. Прапори всюди - на стовпах, на будинках, на балконах і майже у всіх машинах. Така картина характерна як для міст, так і для сіл та пгт. Которі, кстаті, вражають чистотою і охайністю. Діда повеселила картина - дві дєвушки на велосипедах спокійно крутять педалі, а на обох веліках гордо майорять українські прапорці. Дєвушки явно їхали на ринок, а яка ж порядна дєвушка виїде з двору на базар без національного флага? Такого сплеску патріотизму дід ніколи навіть у Львові ніколи не бачив. Так шо в сравнєнії з Дніпропетровщиною Галичина сумно покурює в углу свою "Верховину".
За пару кілометрів дід заїде вже на благословенну Полтавщину - батьківщину нашої славетної та улюбленої Татуся Бо
Яка ж у нас красіва країна!
P.S. Від себе додам, що Харків теж весь у прапорах. І багато хто ходить містом у вишиванках, хоч це і не безпечно. Тут є різні люди. Не знаєш, на кого натрапиш.