Лесь Подерв’янський
СВОБОДА

На абсолютно темній сцені посередині стирчать двері, убого підсвічені рампою. В жахливій пітьмі, як вогники надїї, блищать дві цигарки.
Чути якесь гупання, стогін заліза та приглушені матюки, ніби п’яні вантажники намагаються дати раду важкому роялю.

З того боку, де блищать цигарки, чути приємний чоловічий голос.

Приємний голос. Темніци, нахуй, рухнуть, і свобода нас встрєтіт радостно у входа…

Роздається звук, ніби ногою дуже сильно впиздили по дверях. Двері падають і вся сцена заливається життєрадісним сонячним світом, так, що стає видно рояль, стоячий на краю прірви, і двух мудил, палящих цигарки. Повагавшись хвильку, рояль рішуче хуярить униз, слідом за дверима. Десь знизу чути його здивований металевий зойк.

Другий мудило. Хто сказав “мяу”, блядь?

К і н е ц ь.