Відіграли виставу. Всі задоволені. Зал аплодував стоячи. П'ятий театральний сезон театру "Вавілон" закрито.
Вона теж там була. Вона бачила, як я на неї дивився. Відвела погляд. Посміхнулась. Не мені - нам.
Так хочеться написати їй. Отримати у відповідь два або три слова. Ловлю себе на думці, що мені подобається цей депресивно-пригнічено-закоханий стан. Сильне почуття. Руйнує мене зсередини. Чи, може, навпаки, будує в мені щось? Скоро закінчиться навчання, сесія - роз'йдемось на канікули, і стане трохи легше. Чи не стане? Хочеться зірватись і бігти, втекти і ніколи її не бачити...

Это самое жестокое слово - НИКОГДА...