Настроение сейчас - трошки загублена

ну що?! знову пишу... і пишу тут!! дивно так все... надто дивно! й не хочеться нічого змінювати, але потрібно міняти..)Розумієш мене? - ні, Чуєш мене?? - ні.. навіщо задавати пусті питання у тишу, у розчинене вікно... *підставляю обличчя прохолодному осінньому вітру, він так ласкаво перебирає волосся, шуркотить роздруковками на столі. Такі відчуття - відчуття нескінченної ніжності, любові... Може знов закохана?! - не знаю... а може все знов повторюється* Пот
рібна впевненість, потрібен фундамент... ах, так, "В мене ж все є.."(с), а от все одно чогось не вистачає.. можливо потрібно щось таке, щось прекрасне, чарівне... єх, можливо повернеться те відчуття - всепоглинаючої могутності?? можливо зможу знов заплющувати очі, забіваючи про той оточуючий світ, розчинятись у спогадах... можливо зникне те, липке й відразливе відчуття власної нікчемності (не вірю, ну хоч вбивайте мене, але я не вірю...) не думаю, що здатна на зраду(як пафосно то звучить, тим не менш...) не вірю!!!!! ось і все... більш нічого казати...

Звична посмішка знов повертається на обличчя, знов роблю вигляд, що все гаразд... Життя чудове!!!?? Ви що - не вірите?! - я теж... просто робити вигляд що все гаразд - простіше, аніж відкривати душу кожному зустрічному!!!

Я живу, я дихаю, я існю.. що ще потрібно?! В мене є друзі, є люди, які мене люблять... й мабуть тільки кроку недостатьно до ідеалу - я не вмію кохати... просто вкладаю все своє почуття в це слово, всі ємоції, переживання...