Еще в том году у меня в жизни случилась очень интересная история, из-за которой я написала несколько стихотворений. Любовь прошла, а вот стихи остались.


Надія - ти помреш остання,
Залишивши в душі краплинки болю.
Про ті нездійснені бажання,
Про сльози, що картали долю.

Життя дається тільки раз,
Чому ж не станеться усе як хочу?
Чому не зникнуть залишки образ,
Як сновидіння, що лякають серед ночі?

Чому любов така далека й довгожданна?
Чому її чекати мушу цілий вік?
Він тут, ось поблизу від мене,
Та Бог не зводить наших з ним доріг.

Він буде моїм кращим другом,
Надія буде ще в душі жива,
Але ніколи, він ніколи не почує,
Ці виплекані серцем безсмертнії слова:
"Любов моя - завжди твоя"
[231x289]