Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.

Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи у безвихідь
Веселим жартом рятувать.

Слова натягувать як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки,
Невідворотню німоту.

Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати, хто кого?
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

Напитись голосу твого...
Ліна Костенко