[400x334]
Ти зовеш мене тоді, коли згадуєш...Це так жорстоко, ніби я - та сама річ, що повинна
бути присутньою завжди...звичайно, ти мене не розумієш, та це нічого...усе
приходить з часом...і заходить...так само й біль...він пройде...але коли ? цього ніхто
не знає! ти спитаєш, що робити? а нічого! тому, що час уже не повернеш, і не
зміниш минулого...треба лише перетерпіти!та чи хватить сил нам обом? це питання
часу...ми нічого не можем змінити...
Чи я хочу все забути? Так, бо твій вчинок був жахливо безвідповідальним...у
глибині душі ти це знаєш...жаль, що я зрозуміла це лише недавно...Ніколи більше
так не поводитимусь...ніколи ти не побачиш мене такою, якою я була, ніколи я не
посміхатимусь до тебе так безтурботно...Ніколи!!!
Я - зрадила, ти - зрадив...ми обоє винні...перед Богом, перед суспільством...
перед всіма...і даром це не минеться...тільки комусь в меншій, а комусь - в більшій
мірі...
Ти все ще нічого не розумієш? Я не хочу щоб нас надалі щось поєднувало...взагалі-
ми незнайомі люди...Все , що було до цього-велика помилка...впевнена, що колись ти
це усвідомиш...
Біль...одну лиш біль я відчувала, коли любила...і завжди помилялась...завжди
моїм почуттям зраджували...їх топтали, з них знущались як хотіли, а я була лише
іграшкою в чиїхось руках...Те ж саме з тобою...Ти мене просто використав,
хоча "під прикриттям", щоб усе здавалось не таким нікчемним...
Ох, як я плакала, ти б тільки знав! Минулого тижня я хотіла померти...не знаю,
чи вдастся дожити до літа...воно як надія, як світло...а кругом мене одна
темрява...
Ти скажеж, що я божевільна...ні, я тільки хвора, дуже хвора...і мені
потрібна допомога, але ти мені вже не поможеж...тому залиш мене...
так буде найкраще для нас обох...і я більше не буду коханкою, я ти-зрадником...