ОСІННЄ  ДЕЖА  ВЮ

Осінній сніг несправджених надій

Сльозами танув болісно й прозоро

Шалений гін розхристаних подій

Цілком пірнув у небо неозоре.

І шелест листя, і його танок —

Усе втонуло в глибині небесній.

Та прийде час – він вирине з думок

І у моїй поезії воскресне.

Воскресне все, і знову полетить,

І закружляє в новому польоті.

Воскресне все. Зупиниться за мить –

Та знову ляже тихо у дрімоті.

І так завжди. Бо не вмирає сніг,

І не зникає осінь злотошатна,

Так само знов торкається до ніг:

Така ж червона, жовта і брунатна.

І дощ так само зашепоче знов,

Умивши сни, розбудить рано-вранці,

Очистить душу і освятить, мов

Прозору воду у прозорій склянці.

Осінній сніг несправджених надій

Так само випаде колись. І знову

Забуде світ закономірність дій

Та скине зранку втому вечорову.

Так само буде сонце між гілок

Іскрити сніг і пестити промінням.

Таким же струмом зрине плин думок —

Бо це життя, й такі його веління.

Можливо, і не буде вороття

Тому, що сталось і тому, що буде.

Та все-таки немає забуття

Тому, що пережили люди.

                                        Марина Кулакова