На Пасху я потащила с собой в село несколько книг, среди них - томик Кобылянской, читала повесть "Царівна".  Потрясающее произведение. На материале жизненного пути одной героини затронуты проблемы смысла жизни, поиска гармонии, Красоты, аристократизма духа, свободы... Дневниковая форма создает эффект особой искренности и эмоциональности, я бы даже сказала, интимности. Обнаженное человеческое "Я". Тут есть и драматические перепады, и отвлеченные рассуждения, и даже острая сатира, граничащая с гротеском. Прекрасно!

    И немного цитат:

     "Світе широкий! Який ти для мене, молодої, недоступний, яким муром обведений!..
     Та що це я знов? В голові думки стрілою мчаться. Що мені з ними самій діяти? Сама згадала, сама забула, сама, сама, сама...
     Щось з того, що вичитала або роздумала, оповісти і кому другому? Адже я химерниця, і висміяли би мене. А хочеться оповісти, пояснити, як все в думці складається, до чого дійшла, чого би рада; як в душі не раз мов сонце зійде... ні, як в ній мов мелодія укладається... В серці так і заворушиться щось сильне, сміле. І я забуду все довкола себе. Гадки летять вперед, проваджені буйною уявою, аж слово якесь нараз вимкнеться впівголос з уст. Тоді я з переляком пригадую собі, хто я й між ким я..."

     "Я хотіла би лише бути красою: прояснитись нею".

     "В моїй душі повно мрій, багато образів, барв... Коли би я вміла музику, котрою впоююся, то укладала би все те в мелодії. Декотрі з них було би дуже, дуже трудно відограти..."

     "Як страшно самотньо жити! Ні, лучче сказати, як страшно жити вслід за другими!"

     "Я одна не зношу співчуття. Я переконалася, що через те дух дрібніє. Подумайте лише, чути вічний плач і жалі над собою, гу! Немов каліка без рук і ніг або без очей!.. І це має бути якимсь доказом "любові ближнього"?"

     "Орли літають без товариства".

     "Чим дальша висота, тим і самотніша, - чи вам це ніколи на думку не приходило? А ви ж хочете стояти вище. До вас прикладають те саме мірило, що до других пересічних молодих дам, однак ви не мовчіть стільки; виявіть себе самі свому окруженню, надайте собі самі вартість, не ждіть, щоб її надавали вам інші, а може, й такі, що не знаються на вас!"

     "В моїх очах женщина - то щось таке несказанно гарне, тонке, як і мужчина в своїм роді. Однак обоє тратять на красі, коли одно приймає те, що належиться другому".

     "Оця безілюзійність наших часів змоглася вже аж до крайності і робить людськість не раз брутальною, а молодіжі вона зовсім не до лиця".

     "Ах, коли б вона уміла музику, напр., вміла грати на фортеп'яні, або коли б хоч мала фортеп'яно у себе. Вона викликувала би поодинокі тони і вслухувалася би в них. Вона прислухувалася би їм ще тоді, коли б вони, розплинувшись уже в завмираючий звук, існували б лиш в пам'яті. Тоді не була би її душа така самотня..."

     "Мати таку свободу, щоби бути собі ціллю!
     Передусім бути собі ціллю, для власного духа працювати, як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зоріючим у тисячних красках!
     Передусім бути собі ціллю й обробляти самого себе, з дня на день, з року до року. Різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле. Щоб не осталося дисгармонії ані для ока, ані для серця, ані для жодного зі змислів. Щоби жадоба за красою утихомирилася.
     Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимось величним на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротись за щось найвище, сягаюче далеко поза буденне щастя...
     Свобідний чоловік із розумом - це мій ідеал".