чому іноді трапляється так, що немає й малішого поняття що робити? відчуття ніби с тобою гуляли, проводили купу часу, дарували усмішку та банальне щастя... а потім як партизана завели на край світу (ніби то романтично) а потім......залишили на одинці. А ти не знаєш куди йти та чого чекати. А від цього так боляче...
Не те щоб мене залишили.....просто таке відчуття що іноді хтось сидить трохи вище за тебе, на якомусь дереві і плює, плює, плюєєєєєє... аж доки не впаде с того дерева і не зрозуміє що мені від цього плювання якось не пособі......
мабуть я багато собі накручую але ж я не питаю багато... я лише хочу щоб люди знали що й у мене можуть бути якісь плани та сподівання на наступний день! Я розумію що занадте планування шкідливе але ж сьогодні наприклад день склався б зовсім інакше якби ж він мене попередив що учора взяв вихідний, а сьогодні мусить працювати, а не йти зі мною наприклад в кіно... парк ... кафе... хто зна куди... це не має значення...
чомусь таке враження, люди вважають що тільки у них можуть бути якісь трабли... але не у мене! та я ж не маленька собака яка повинна чекати вигулу, та свисту хазяїна, який нібито її ніколи не забуде, а якщо і забуде то так чи інакше повернеться ж до дому і все ж таки вигуляє........так, не найкраще порівняння. мені теж воно не до вподоби... я ж лише пишу те що відчуваю! і не тільки про нього а про добру частину своїх знайомих, тому що дзвонити й казати "от я сьогодні вільний(а) і мені плювати що ти робиш але ти повинна прийти" це безглуздо...чому ж я можу враховувати чиїсь плани... соромлюсь нав’язуватись комусь тому що знаю, що людина весь день працювала...і мабуть хоче побути наодинці чи відпочити, а такого відношення до себе не відчуваю??????? жаль...дуже жаль!
Але ж це болячееееее....знову і знову на думці ця фраза......