Я не хочу нічого писати.
В душі пусто, чорна діра. Але летю в неї не я, а мої думки. Моє тіло, начеб то, живе і здорове. Я не хочу не спілкуватися не з усіма, а саме з тобою. Саме з тобою, бо саме ти ображаєш мене. І мені стає боляче. Саме ти забираєш в мене, ні не любов, бо її немає, і не надію бо ні на що не сподіваюся. Ти забираєш віру, віру в те що є справжні друзі, що є між ними довіра. Мабуть в цьому є і моя вина. Вибач! Це останній лист!