Мороз жагучий. Безкінечна крига.
Покусане питаннями лушпиння,
Аж синя шкіра, так до болі синя.
І нами незапрошена відлига.
Мороз сердитий. Невідома постать,
Котра кричить: "Живеш на світі доки?!"
І ненаситні на ходу три кроки
Відмерзле передбачення голосять.
Мороз байдужий. Темрява зникає,
Контрасти тіней б'ють холодним зором,
А на щоках зображується сором:
Вона вже зникла. Постаті немає.
Мороз запеклий. Тіло - наче іній,
Нема тепла, нема куди сховатись.
Так хочеться із сонцем обійнятись!
Його-то колір і сьогодні синій...