Ух... Навеяло. Погода такая дождливая, романтичная. Вот такой расказ навеяло. Честное слово. У меня уже у самой серце калотиться!

Вона дивилася йому у очі.
- Не торкайся мене. Будь ласка…
Темна кімната. Тільки він та вона. Тільки місячне світло. Воно відбивалося, на обличчі. Його очі, ніби заманюють її в свою чорну безодню. Серце так шалено калатає. Що з нею? Він тримає її за руку, і дивиться таким дивним поглядом... Таким шаленим, пристрасним, і в той час так наївно закоханим. Так дивно. Ніби він вперше бачив дівчину.
- Не йди! Я… Я кохаю тебе!
Його голос. Такий чарівний, такий щирий, ніжний. Краще б він мовчав! Тоді може вона змогла б нормально дихати, і нічого б не зводило її з розуму!
- Послухай… Ти, не розумієш… Відпусти мене, я піду…
Вона намагалась говорити впевнено, та нічого не вдавалося. З її уст злітали обірвані фрази. Мріяла тільки про одне, скоріш втекти від нього, щоб ці дивні почуття покинули її, бо вона лякалася їх. І все ніяк не могла заспокоїти своє серце.
-Ні! Зачекай! Будь ласка.
Він притягнув дівчину до себе, і поцілував. Але… Чому вона не намагається вирватись з його обіймів? Чому його вуста такі солодкі? Хто він? Що з нею? Ці запитання крутилися у її голові. Він обійняв її, вона руками торкалася його волосся. Вона не хотіла щоб це колись скінчилося. Та все ж він відпустив її, і подивився у очі.
-Я кохаю тебе.
Вона ледь дихала.
-Я не можу зрозуміти. Що зі мною? Щось тут у серці… Неначе воно зараз вислизне назовні.
Він знов поцілував її. Таке дивне відчуття в животі. Лоскотно. А він такий теплий. І так не хочеться що б це закінчилось…
[700x525]