[360x317]
Од любові од великої,
Що коханий розтоптав,
Стала дівчина осикою
Між глибоких синіх трав.
I
Не зойкнула, не скрикнула,
Як рубали в полинах.
Майстер думав - робить скрипку він.
Він їй груди розтинав.
Приспів:
Ти не скрипка - ти доля,
Сльози струн золоті.
Ти не скрипка, ти - воля,
Ти єдина в житті.
II
І звідтоді неприкаяна,
Од села і до села,
Скрипка, пам’яттю покарана,
По весіллях мед пила.
І, бувало, упивалася,
Відкривала всім журбу.
І літала - виривалася
Наче відьма у гробу.
Приспів
III
А у полі запівнічному,
Наодинці, в тишині
Скрипалеві диво-дівчина
Танцювала на струні.
Він зорею, кажуть, мічений,
Мов Господь - жебрак, на жаль...
Ой, зі скрипкою повінчаний
Жив довіку той скрипаль...
(Григорій Лютий)