[563x699]
По переду - осталась самота,
по заду - залишилася неволя,
біда мене собою накрива,
неначе бачу я її роздоли.

Як хвиля набіга вона сюди
коли ніхто про неї і не дума,
та годі скиглити! Вже час іти,
бо в далині все майорить дорога.

Я всі страхи у вузлик зав’яжу,
візьму собі великий кусень хліба,
із дуба витешу собі труну,
туди всі пожитки свої закину.

І все це закопаю у ліску:
най мавки лісові там водять хороводи,
а ліші та домовики збредаються з усюд сюди,
та ржуть над грішною, слов’янською душею