Тихий шепіт місяця проникає крізь відчинене вікно, вдихаючи п’янкий дурман літньої ночі, чекаю на тебе. Це так природно – очікувати любу серцю людину, коли б здавалося, все кричить: «сподівання – марні, так вирішила Доля». Та що таке Доля, для двох закоханих? Що їм до того, які примари очікують на них потім?
ЗУСТРІЧ!
Ось що важливе… а інакше… крапля по краплі смуток отруїть душу, навіки замурувавши серце в кайдани страху та сумнівів… і тоді, цнотлива птаха, паде ниць…
…………….
Чи буде тоді двоє закоханих…
…………….
Чи бодай одна? [340x500]