Образ калини в народній українській пісні.
22-04-2010 17:26
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
[261x400]Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина..
(Т.Г. Шевченко) Спрадавна повелося, що в Україні весільним кущем стала калина ( горобина у північної сусідки). Їм приписують одні й ті ж самі магічні властивості: захист жінки, від будь-яких негараздів, зв'язок з померлими, ясно бачення. І калина і горобина, мають гіркі плоди, на згадку про нещасливе кохання. Та на мій погляд, куди цікавішим є той факт, що обидва дерева пов’язують з захистом від «злих сил», якщо придивитися на ягідки, то неможливо не побачити, що горобина вінчається пентаграмою, а калина – має форму людського серця… З калиною зв’язана руна перт, найтаємничіша із рун. Я не буду писати про використання калини, кожен бажаючий може знайти все сам, від застосування в контрацепції, до збільшення розміру з/п з її допомогою.
Геній українського народу, колись сказав: «Без верби і калини – нема України», з великою радістю, пропоную проглянути бажаючим відображення цієї таємничої рослини в символізмі народної пісні.
Калина звичайна, червона калина (лат. Viburnum opulus; місцеві назви: карина, калена, калинина) — високий гіллястий кущ 2-4 м висотою з сірою корою, з роду Viburnum, родини Адоксових (Adoxaceae).
Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров.
Калина оспівується і в календарно-обрядових піснях: веснянках, русальних, петрівчаних, весільних. У весільних піснях калина – символ щасливого родинного життя. На стіл перед молодими ставили колоски з калиною, обвиті червоною стрічкою, кетягом калини прикрашали коровай, щоб доля була багатою на любов, добро та діток.
Калина в цвіту - це прикмета дівування, це дівчина на виданні:
Посадила стара мати
Три ясени в полі,
А невістка посадила
Високу тополю.
Тут явори посадила,
Сестра при долині.
А дівчина заручена -
Червону калину.
Там на калиновім кущі
Там на калиновім кущі
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А він мене все не пускав.
- Козаче мій, то ж я твоя,
Пусти мене. Зійшла зоря.
Проснеться матінка моя,
Спитає, де гуляла я.
- А ти скажи її в отвіт,
Яка була чарівна ніч.
Весна іде, красу несе,
Тій красі радіє все.
- Дочко моя, не в тому річ,
Де ти гуляла цілу ніч.
Чому розплетена коса,
А на очах блищить сльоза.
- Коса розплетена тому,
Що її подружка розплела.
А на очах блищить того -
За зраду милого мого.
- Мамцю моя, ти вже стара,
А я весела, молода.
Я жити хочу, я люблю,
Мамо, не лай доню свою.
Та не всяке кохання було щасливим:
При долині кущ калини, похилився до води.
"Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди?"
"Якось ранньою весною бравий козак прискакав,
Милувався довго мною, а тоді з собою взяв.
Він хотів мене - калину, посадить в своїм саду,
Не довіз, а в полі кинув, думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась, стала на ноги свої
І навіки оселилась де вода і солов'ї.
Ти не дуй на мене вітре - я тепер не пропаду,
Надімною сонце світить і я за літа цвіту".
Парубок прощався зі своєю коханою, присягався їй у вірності, прохав її зачекати на його повернення:
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ту калину дівчина ламала,
Вона всіх парубків чарувала.
Лиш одному нічого не шкодить,
Він до неї щовечора ходить.
– Ти, дівчино, лиця рум’яного,
Полюби ти мене молодого.
– Ой рада б я вас усіх кохати,
Та боюся козацької зради.
– Не рубав я у лузі калини,
То й не зраджу молоду дівчину.
Пов'язана в пучечки калина - зв'язана шлюбом дівчина. А шлюб усілякий буває:
Та чи я в лузі не калина,
Та чи я в лузі не червона?
Нащо мене поламано,
І в пучечки пов'язано?
Нещастя моє! Недоля моя!
Та чи я в батька не дитина,
Та чи я в батька не кохана?
Нащо мене засватано,
І світ мені зав'язано?
На весіллях гурт дружок співав:
Прощай, прощай Ганнусенько, сестро наша!
Тепер же ми не твої, ти не наша.
Цвісти було б, калинонько, із вітками,
Гулять було б, Ганнусенько, із дівками,
А тепер же оставайся із жінками.
У народі існувало таке повір'я: якщо зробити з калини сопілку, то неодмінно в сім'ї з'явиться продовжувач роду – син:
Мій дідусь зробив сопілку
Із калинової гілки.
Як заграє, як заграє...
Скільки він мелодій знає!
Я насмілився спитати,
Де він так навчився грати.
Посміхнувсь дідусь лукаво:
- У калини біля ставу.
Щоб не знала мене...
Та не варт забувати, що саме цей кущ - поетичний символ материнської любові:
Ой повішу колисочку та й на калиноньку,
Буде вітер колихати любу дитиноньку.
Буде вітер повівати, калину хитати.
Хибний дощик буде йти, дитя напувати.
Пташки будуть прилітати, дитині співати.
Люлю, дитя, спати, бо пішла десь мати.
Пішла на долину ламати калину.
А-а-а! А-а-а! А-а-а! А-а-а!
Калину ламати, дитя напувати.
Щоб росло здорове й мало чорні брови.
Ще й рум'яні щічки, ой поспи де трішки.
А-а-а! А-а-а! А-а-а! А-а-а!
***
На калині мене мати колихала,
Щастя, долі в чистім полі виглядала,
Ой, калинонько червона, нахилися,
Від землі ти сили-соку наберися.
Та літа давно минули-одлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млина розквітає,
Мого рідного синочка забавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе.
Тобі щастям колоситься рідне поле,
Пролягла тобі на полі путь орлина
І в дорогу проводжає цвіт калини…
Не можу не згадати й чудову авторську пісню І. Чернецького, про матір, пов’язану з образом калини.
Ой, чого та калина віти похилила –
Чи багато цвіту, чи тяжка роса?..
Ой, чого так рано мама посивіла?
А була у неї золота коса.
Мамині дороги, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль.
Стеляться тумани долами-лугами,
Стеляться тумани на глибокі сни...
Гей, дорого дальня, поверни до мами
Буде в її косах менше сивини.
Калину саджали на могилах тих, хто боровся за волю та незалежність українського народу як символ вічної людської пам’яті та незнищенності народу та його ідеалів, тому вона є пам’яттю за всіма полеглими.
“Червона калина”.
Як вбивали братів, славних козаченьків,
Вражі бусурмани, вішали на гак.
Глянувши востаннє на цей світ біленький,
У смертну годину козак мовив так:
Хай живе, хай живе вільна Україна.
Хай живуть, хай живуть вічно козаки.
Хай живе, хай цвіте червона калина.
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки.
Хто живе на світі і хто жити буде,
Хто шляхи козацькі буде ще топтать,
Щоб буяла доля, щоб раділи люди, –
Дай їм, Бог, востаннє ці слова сказать.
Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу:
У діброві при долині вітер повіває,
Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає.
Ой червоні тії сльози з стрілецької рани,
Впав бідненький при долині, більше вже не стане
Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:
«Ой поїхав стрілець»
Ой поїхав стрілець на страшну війну
І поліг у бою за Україну.
Ой поїхав стрілець на страшну війну
І поліг у бою за Україну.
Його вірні друзі, що з ним разом йшли,
Взяли мертве тіло, в Черче принесли.
Його вірні друзі, що з ним разом йшли,
Взяли мертве тіло, в Черче принесли.
Взяли б, товаришу, тебе з собою,
Але спішимося разом до бою.
Взяли б, товаришу, тебе з собою,
Але спішимося разом до бою.
А старенький батько з війни повертав,
Він здибав стрільчика, що вбитий лежав.
А старенький батько з війни повертав,
Він здибав стрільчика, що вбитий лежав.
Почав приглядатись, хто це за один,
Пильніше поглянув, а це його син.
Почав приглядатись, хто це за один,
Пильніше поглянув, а це його син.
Назбирав дощечок, збив домовину
І гірко заплакав: "Сину мій, сину!".
Назбирав дощечок, збив домовину
І гірко заплакав: "Сину мій, сину!".
Як прийшов додому і сперся на тин,
Дружина питає: "Де наш рідний син?"
Як прийшов додому і сперся на тин,
Дружина питає: "Де наш рідний син?"
У селі, у Черчі! Там є могила...
Ой там спочиває рідна дитина.
У селі, у Черчі! Там є могила...
Ой там спочиває рідна дитина.
А на могилі червона калина,
За стрільцем рида молода дівчина.
А на могилі червона калина,
За стрільцем рида молода дівчина.
А на тій могилі терновий вінець,
Ой там спочиває молодий стрілець.
А на тій могилі терновий вінець,
Ой там спочиває молодий стрілець.
А на тій могилі хрест березовий,
Ой там спочиває стрілець молодий.
А на тій могилі хрест березовий,
Ой там спочиває стрілець молодий.
Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха «Ой у лузі червона калина» :
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо.
Не хилися, червона калино: маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.
Виступають стрільці січовії у кривавий тан
визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми тії ворожі кайдани розіб’ємо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан.
Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!
Кущ калини біля материнської хати — це не тільки окраса, а й наш духовний символ, на¬ша спадщина.
Зоряна калина
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу». —
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати».
http://konserg.ucoz.ua/
http://uellin.narod.ru/legenda/calina.html
http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-20663/
http://headliner.kiev.ua/razdel8/index.php
http://abetka.ukrlife.org/symb_kalyna.htm
http://www.vmiretrav.ru/drevo/kalina.html
http://www.lady.ru/magia/article-18274.html
http://berezne.libr.rv.ua/kids/kalynalegend.html
http://druidgor.narod.ru/travnik/travnik193.html
http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=387
http://narodna.pravda.com.ua/politics/46402248bc920/
http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/2137/?list=1
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
[261x400]Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина..
(Т.Г. Шевченко)
Геній українського народу, колись сказав: «Без верби і калини – нема України», з великою радістю, пропоную проглянути бажаючим відображення цієї таємничої рослини в символізмі народної пісні.
Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров.
Калина оспівується і в календарно-обрядових піснях: веснянках, русальних, петрівчаних, весільних. У весільних піснях калина – символ щасливого родинного життя. На стіл перед молодими ставили колоски з калиною, обвиті червоною стрічкою, кетягом калини прикрашали коровай, щоб доля була багатою на любов, добро та діток.
Калина в цвіту - це прикмета дівування, це дівчина на виданні:
Посадила стара мати
Три ясени в полі,
А невістка посадила
Високу тополю.
Тут явори посадила,
Сестра при долині.
А дівчина заручена -
Червону калину.
Там на калиновім кущі
Там на калиновім кущі
Там соловейко щебетав.
Додому я просилася,
А він мене все не пускав.
- Козаче мій, то ж я твоя,
Пусти мене. Зійшла зоря.
Проснеться матінка моя,
Спитає, де гуляла я.
- А ти скажи її в отвіт,
Яка була чарівна ніч.
Весна іде, красу несе,
Тій красі радіє все.
- Дочко моя, не в тому річ,
Де ти гуляла цілу ніч.
Чому розплетена коса,
А на очах блищить сльоза.
- Коса розплетена тому,
Що її подружка розплела.
А на очах блищить того -
За зраду милого мого.
- Мамцю моя, ти вже стара,
А я весела, молода.
Я жити хочу, я люблю,
Мамо, не лай доню свою.
Та не всяке кохання було щасливим:
При долині кущ калини, похилився до води.
"Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди?"
"Якось ранньою весною бравий козак прискакав,
Милувався довго мною, а тоді з собою взяв.
Він хотів мене - калину, посадить в своїм саду,
Не довіз, а в полі кинув, думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась, стала на ноги свої
І навіки оселилась де вода і солов'ї.
Ти не дуй на мене вітре - я тепер не пропаду,
Надімною сонце світить і я за літа цвіту".
Парубок прощався зі своєю коханою, присягався їй у вірності, прохав її зачекати на його повернення:
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ту калину дівчина ламала,
Вона всіх парубків чарувала.
Лиш одному нічого не шкодить,
Він до неї щовечора ходить.
– Ти, дівчино, лиця рум’яного,
Полюби ти мене молодого.
– Ой рада б я вас усіх кохати,
Та боюся козацької зради.
– Не рубав я у лузі калини,
То й не зраджу молоду дівчину.
Пов'язана в пучечки калина - зв'язана шлюбом дівчина. А шлюб усілякий буває:
Та чи я в лузі не калина,
Та чи я в лузі не червона?
Нащо мене поламано,
І в пучечки пов'язано?
Нещастя моє! Недоля моя!
Та чи я в батька не дитина,
Та чи я в батька не кохана?
Нащо мене засватано,
І світ мені зав'язано?
На весіллях гурт дружок співав:
Прощай, прощай Ганнусенько, сестро наша!
Тепер же ми не твої, ти не наша.
Цвісти було б, калинонько, із вітками,
Гулять було б, Ганнусенько, із дівками,
А тепер же оставайся із жінками.
У народі існувало таке повір'я: якщо зробити з калини сопілку, то неодмінно в сім'ї з'явиться продовжувач роду – син:
Мій дідусь зробив сопілку
Із калинової гілки.
Як заграє, як заграє...
Скільки він мелодій знає!
Я насмілився спитати,
Де він так навчився грати.
Посміхнувсь дідусь лукаво:
- У калини біля ставу.
Щоб не знала мене...
Та не варт забувати, що саме цей кущ - поетичний символ материнської любові:
Ой повішу колисочку та й на калиноньку,
Буде вітер колихати любу дитиноньку.
Буде вітер повівати, калину хитати.
Хибний дощик буде йти, дитя напувати.
Пташки будуть прилітати, дитині співати.
Люлю, дитя, спати, бо пішла десь мати.
Пішла на долину ламати калину.
А-а-а! А-а-а! А-а-а! А-а-а!
Калину ламати, дитя напувати.
Щоб росло здорове й мало чорні брови.
Ще й рум'яні щічки, ой поспи де трішки.
А-а-а! А-а-а! А-а-а! А-а-а!
***
На калині мене мати колихала,
Щастя, долі в чистім полі виглядала,
Ой, калинонько червона, нахилися,
Від землі ти сили-соку наберися.
Та літа давно минули-одлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млина розквітає,
Мого рідного синочка забавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе.
Тобі щастям колоситься рідне поле,
Пролягла тобі на полі путь орлина
І в дорогу проводжає цвіт калини…
Не можу не згадати й чудову авторську пісню І. Чернецького, про матір, пов’язану з образом калини.
Ой, чого та калина віти похилила –
Чи багато цвіту, чи тяжка роса?..
Ой, чого так рано мама посивіла?
А була у неї золота коса.
Мамині дороги, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль.
Стеляться тумани долами-лугами,
Стеляться тумани на глибокі сни...
Гей, дорого дальня, поверни до мами
Буде в її косах менше сивини.
Калину саджали на могилах тих, хто боровся за волю та незалежність українського народу як символ вічної людської пам’яті та незнищенності народу та його ідеалів, тому вона є пам’яттю за всіма полеглими.
“Червона калина”.
Як вбивали братів, славних козаченьків,
Вражі бусурмани, вішали на гак.
Глянувши востаннє на цей світ біленький,
У смертну годину козак мовив так:
Хай живе, хай живе вільна Україна.
Хай живуть, хай живуть вічно козаки.
Хай живе, хай цвіте червона калина.
Нехай згинуть воріженьки на вічні віки.
Хто живе на світі і хто жити буде,
Хто шляхи козацькі буде ще топтать,
Щоб буяла доля, щоб раділи люди, –
Дай їм, Бог, востаннє ці слова сказать.
Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу:
У діброві при долині вітер повіває,
Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає.
Ой червоні тії сльози з стрілецької рани,
Впав бідненький при долині, більше вже не стане
Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:
«Ой поїхав стрілець»
Ой поїхав стрілець на страшну війну
І поліг у бою за Україну.
Ой поїхав стрілець на страшну війну
І поліг у бою за Україну.
Його вірні друзі, що з ним разом йшли,
Взяли мертве тіло, в Черче принесли.
Його вірні друзі, що з ним разом йшли,
Взяли мертве тіло, в Черче принесли.
Взяли б, товаришу, тебе з собою,
Але спішимося разом до бою.
Взяли б, товаришу, тебе з собою,
Але спішимося разом до бою.
А старенький батько з війни повертав,
Він здибав стрільчика, що вбитий лежав.
А старенький батько з війни повертав,
Він здибав стрільчика, що вбитий лежав.
Почав приглядатись, хто це за один,
Пильніше поглянув, а це його син.
Почав приглядатись, хто це за один,
Пильніше поглянув, а це його син.
Назбирав дощечок, збив домовину
І гірко заплакав: "Сину мій, сину!".
Назбирав дощечок, збив домовину
І гірко заплакав: "Сину мій, сину!".
Як прийшов додому і сперся на тин,
Дружина питає: "Де наш рідний син?"
Як прийшов додому і сперся на тин,
Дружина питає: "Де наш рідний син?"
У селі, у Черчі! Там є могила...
Ой там спочиває рідна дитина.
У селі, у Черчі! Там є могила...
Ой там спочиває рідна дитина.
А на могилі червона калина,
За стрільцем рида молода дівчина.
А на могилі червона калина,
За стрільцем рида молода дівчина.
А на тій могилі терновий вінець,
Ой там спочиває молодий стрілець.
А на тій могилі терновий вінець,
Ой там спочиває молодий стрілець.
А на тій могилі хрест березовий,
Ой там спочиває стрілець молодий.
А на тій могилі хрест березовий,
Ой там спочиває стрілець молодий.
Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха «Ой у лузі червона калина» :
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо.
Не хилися, червона калино: маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.
Виступають стрільці січовії у кривавий тан
визволяти братів-українців з ворожих кайдан.
А ми тії ворожі кайдани розіб’ємо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан.
Розпочали стрільці січовії з ворогами тан.
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
Та й прославить по всій Україні січових стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей розвеселимо!
Кущ калини біля материнської хати — це не тільки окраса, а й наш духовний символ, на¬ша спадщина.
Зоряна калина
Говорила мати: «Не забуться, сину,
Як будуєш хату, посади калину.
Білий цвіт калини — радість України,
А вогняні грона — наша кров червона.
Зоряна калина і краса, і врода
Нашої країни — нашого народу». —
Пам'ятаєш, сину, що казала мати:
«Посади калину в себе біля хати».
http://konserg.ucoz.ua/
http://uellin.narod.ru/legenda/calina.html
http://shkolazhizni.ru/archive/0/n-20663/
http://headliner.kiev.ua/razdel8/index.php
http://abetka.ukrlife.org/symb_kalyna.htm
http://www.vmiretrav.ru/drevo/kalina.html
http://www.lady.ru/magia/article-18274.html
http://berezne.libr.rv.ua/kids/kalynalegend.html
http://druidgor.narod.ru/travnik/travnik193.html
http://www.ualogos.kiev.ua/toprint.html?id=387
http://narodna.pravda.com.ua/politics/46402248bc920/
http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/2137/?list=1
Комментарии (27):
simply_the_grey
22-04-2010-17:59
удалить
чудово! от тільки калина і горобина - то різні рослини, але в цілому дуже цікавий матеріал)
Альгис_Козар
22-04-2010-18:01
удалить
Сколько жил на Украине столько мечтал попробовать пироги с калиной, но увы так и не разу не попробовал. Вкус у ягоды уж очень своеобразный.
Ответ на комментарий Альгис_Козар #
она действительно очень похожа на рябину) я тоже не ела пирогов, но чай зимой глушила литрами)
[700x700]
Исходное сообщение альгис_козар
Сколько жил на Украине столько мечтал попробовать пироги с калиной, но увы так и не разу не попробовал. Вкус у ягоды уж очень своеобразный.
она действительно очень похожа на рябину) я тоже не ела пирогов, но чай зимой глушила литрами)
[700x700]
simply_the_grey, дякую, я про образи писала) калина, як і горобина виконувала подібні обрядові функції, як в весільних, так і поховальних обрядах. Звичайно одна росте кущем, інша деревом, відносяться до різних видів, проте магічне застосування одинакове, лишень, калина діє більш "делікатно", але й вона не росте в високогір"ях
[492x360]
[492x360]
Альгис_Козар
22-04-2010-18:13
удалить
kru_iz, чай? А можно поподробнее про чай.
альгис_козар, я пила от простуды. промыв ягодки гроздьями, бросала в кастрюльку, с расчетом 3 средних гроздей на 1,5 литра воды (если гроздья поделить на части, то вода покрывает все это где-то на 2/3). Потом просто, довести до кипения (но не перекипятить!) и дать настоятся хотя бы 1 час, лучше 2, тогда напиток более насыщенный, перед употребление, подогревала немножко. Некоторые пьют с медом, но, как по мне, портят те самым вкус. Лучше мед кушать, а чаем запивать. подобный чаек, пробивает нос, облегчая тем самым дыхание.
да, мужчинам, лучше не оставлять его на сутки, и если проблемы с сердцем (гипотония) - тоже не следует сильно увлекаться.
[580x402]
да, мужчинам, лучше не оставлять его на сутки, и если проблемы с сердцем (гипотония) - тоже не следует сильно увлекаться.
[580x402]
Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
"Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!
Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!"
Ой плаче і жалкується старий батенько і старая матінка,
Та до воза вони доходжають, до молодого козаченька.
Ой не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:
"Ой коли ж тебе, серденько, ждати?"
"Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по небу грім грімувати
Та стане блискавками небо засипати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
"А де подівався молодий козак?"
А вітер буйний ув одвіт промовить:
"Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!"
[155x600]
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
"Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!
Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!"
Ой плаче і жалкується старий батенько і старая матінка,
Та до воза вони доходжають, до молодого козаченька.
Ой не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:
"Ой коли ж тебе, серденько, ждати?"
"Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по небу грім грімувати
Та стане блискавками небо засипати,-
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
"А де подівався молодий козак?"
А вітер буйний ув одвіт промовить:
"Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!"
[155x600]
Альгис_Козар
22-04-2010-18:45
удалить
kru_iz, спасибо! Теперь осталось за малым - раздобыть ягоды.
Badriyah, ой, я такої ніколи не зустрічала...
але вона схожа на цю:
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить
Порубаний постреляний,
Китайкою покриваний.
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою,
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
“Ой коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!”
Не плач, коню, надо мною,
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра – розгнуздає,
Вийде мати – розпитає”:
– Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
– Не плач, мати, не журися,
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв тобі паняночку,
В чистім полі земляночку.
[630x480]
але вона схожа на цю:
Ой на горі вогонь горить,
А в долині козак лежить
Порубаний постреляний,
Китайкою покриваний.
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою.
А ніженьки китайкою,
А рученьки нагайкою.
Що в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче.
“Ой коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!”
Не плач, коню, надо мною,
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою,
Степовою широкою.
Та прибіжиш під батьків двір,
Та вдаришся об частокіл.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни-грюкни коло плота.
Вийде сестра – розгнуздає,
Вийде мати – розпитає”:
– Ой коню мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
– Не плач, мати, не журися,
Та вже ж твій син оженився.
Та взяв тобі паняночку,
В чистім полі земляночку.
[630x480]
альгис_козар, не успеем оглянуться, как осень прийдет...
но насколько я знаю, калина растет только на черноземах... или вы в этом смысле?
[640x424]
Было это давно. Пришли однажды на Украину греки. В бою был ранен отравленной стрелой их предводитель, и никто не смог его вылечить. Греки объявили, что вознаградят того, кто вылечит раненого. И пришла в лагерь красивая, бедно одетая девушка. Звали ее Пелагея. Она согласилась вылечить предводителя греков если он отпустит домой пленных людей – им надо пахать землю, сеять, растить детей. И еще, что бы завоеватель оставил ее землю и никогда не приходил с войной.
— Я готов выполнить твои условия, — ответил завоеватель, — но ты должна уйти со мной. Ты будешь царицей Греции и тебя будут называть Панацеей. Твое имя прославится в веках как целительницы, если сумеешь вылечить меня. И мой народ будет прославлять тебя.
— За мой народ я на все пойду, — ответила девушка.
Завоеватель выздоровел и ушел, взяв с собой Пелагею. Больше никогда греки не ходили на украинскую землю. А Панацея жила в Греции и была царицей трав. С тех пор универсальные лекарства называют панацеей. На земле Украины осталась ее сестра Акулина- Калина. Прощаясь с сестрой, Пелагея назвала свое любимое растение именем сестры – калина
но насколько я знаю, калина растет только на черноземах... или вы в этом смысле?
[640x424]Было это давно. Пришли однажды на Украину греки. В бою был ранен отравленной стрелой их предводитель, и никто не смог его вылечить. Греки объявили, что вознаградят того, кто вылечит раненого. И пришла в лагерь красивая, бедно одетая девушка. Звали ее Пелагея. Она согласилась вылечить предводителя греков если он отпустит домой пленных людей – им надо пахать землю, сеять, растить детей. И еще, что бы завоеватель оставил ее землю и никогда не приходил с войной.
— Я готов выполнить твои условия, — ответил завоеватель, — но ты должна уйти со мной. Ты будешь царицей Греции и тебя будут называть Панацеей. Твое имя прославится в веках как целительницы, если сумеешь вылечить меня. И мой народ будет прославлять тебя.
— За мой народ я на все пойду, — ответила девушка.
Завоеватель выздоровел и ушел, взяв с собой Пелагею. Больше никогда греки не ходили на украинскую землю. А Панацея жила в Греции и была царицей трав. С тех пор универсальные лекарства называют панацеей. На земле Украины осталась ее сестра Акулина- Калина. Прощаясь с сестрой, Пелагея назвала свое любимое растение именем сестры – калина
Легенда № 1 "Калина і Килина"
Дівчина Килина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Килину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Килину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців.
Легенда № 2 "Козацька легенда"
Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван - козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: "Побратими, в чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину: "Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті". Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька - плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка - виріс гарний кущ. Навесні нагадував він Івану наречену, восени - рідну матінку.
Легенда № 3 "Про Калинку і Килимку"
Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег стара Килина - тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує.
Легенда № 4 "Найкраща"
Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю. Була серед них і Марина - найкраща дівчина. Якось втекла вона від охорони вночі. Тікала, тікала, напевно б утекла, та зачепилася своїм червоним намистом. Розірвалася нитка і там, де впали намистинки, проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими кущами калини. Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени палахкотять цвітом любові до рідної землі. Гірка калина, як доля у неволі, і гарна, як рідна земля-матінка - найкраща!!!
Легенда № 5 "Як калина з'явилася..."
Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть - татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.
Легенда № 6 "Наречені"
Кохав козак дівчину і хотіли одружитися, але не могли, то став хлопець тереном, а дівчина калиною. То терен колючий, що дівчину оберігає, а калина гірка - за милим сумує. Приходять у поле матері, плачуть: вийшла сива мати того терну рвати; дівчиноньки мати калини ламати:
"Це ж не тереночок - любий мій синочок!
А це не калина - це моя дитина!"
Легенда про сестричок
Жила за татарської навали удова. Мала двох дівочок-квіточок. Гарні дівки вродилися, як писанки. З лиця воду, кажуть, пити можна. А майстрині! Чого лише не вміли - шили, пряли, вишивали, квіти ростили, хліб косили їх роботящі вправні руки... Прийшла біда - напали на село вороги... Запалали оселі, заплакали діти. Покликала мати дівчат: "Тікайте любі, краще смерть, ніж ворожа неволя". Схоронилися дівчата в лісі за селом... Спалили, пограбували село татари, лишивши згарище поїхали собі. Повернулися дівоньки - ні хати, ні матусі, лиш згарище. Заплакали дочки... Від сліз дівочих, що скочувалися з личок чарівних, виріс на згарищі кущ. А що матір звали Килиною, то в пам'ять про неї нарекли дівки рослину КАЛИНОК.
Буяє вона красою нареченої навесні, красою материнства та зрілості восени. Від народження до спочинку супроводжує людину калина - щастя - долю дарує, від бід захищає, щиро, як матусине серце, душа, руки, очі...
Придивись до кущика калини, а краще прикрась ним свій двір, сад, вулицю на честь непересічної і великої материнської любові, що править світом. Хай у всьому світові цвіте - буяє - промовляє: "Українському козацькому роду довіку нема переводу".
[500x457]
Дівчина Килина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Килину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Килину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців.
Легенда № 2 "Козацька легенда"
Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван - козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: "Побратими, в чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину: "Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті". Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька - плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка - виріс гарний кущ. Навесні нагадував він Івану наречену, восени - рідну матінку.
Легенда № 3 "Про Калинку і Килимку"
Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася. Кожного дня приходила на берег стара Килина - тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує.
Легенда № 4 "Найкраща"
Наскочили татари, захопили у полон дівчат і погнали у неволю. Була серед них і Марина - найкраща дівчина. Якось втекла вона від охорони вночі. Тікала, тікала, напевно б утекла, та зачепилася своїм червоним намистом. Розірвалася нитка і там, де впали намистинки, проклюнулися навесні тоненькі пагінці, що стали потім розлогими кущами калини. Навесні буяють білизною, наче наречені, а восени палахкотять цвітом любові до рідної землі. Гірка калина, як доля у неволі, і гарна, як рідна земля-матінка - найкраща!!!
Легенда № 5 "Як калина з'явилася..."
Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть - татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.
Легенда № 6 "Наречені"
Кохав козак дівчину і хотіли одружитися, але не могли, то став хлопець тереном, а дівчина калиною. То терен колючий, що дівчину оберігає, а калина гірка - за милим сумує. Приходять у поле матері, плачуть: вийшла сива мати того терну рвати; дівчиноньки мати калини ламати:
"Це ж не тереночок - любий мій синочок!
А це не калина - це моя дитина!"
Легенда про сестричок
Жила за татарської навали удова. Мала двох дівочок-квіточок. Гарні дівки вродилися, як писанки. З лиця воду, кажуть, пити можна. А майстрині! Чого лише не вміли - шили, пряли, вишивали, квіти ростили, хліб косили їх роботящі вправні руки... Прийшла біда - напали на село вороги... Запалали оселі, заплакали діти. Покликала мати дівчат: "Тікайте любі, краще смерть, ніж ворожа неволя". Схоронилися дівчата в лісі за селом... Спалили, пограбували село татари, лишивши згарище поїхали собі. Повернулися дівоньки - ні хати, ні матусі, лиш згарище. Заплакали дочки... Від сліз дівочих, що скочувалися з личок чарівних, виріс на згарищі кущ. А що матір звали Килиною, то в пам'ять про неї нарекли дівки рослину КАЛИНОК.
Буяє вона красою нареченої навесні, красою материнства та зрілості восени. Від народження до спочинку супроводжує людину калина - щастя - долю дарує, від бід захищає, щиро, як матусине серце, душа, руки, очі...
Придивись до кущика калини, а краще прикрась ним свій двір, сад, вулицю на честь непересічної і великої материнської любові, що править світом. Хай у всьому світові цвіте - буяє - промовляє: "Українському козацькому роду довіку нема переводу".
[500x457]
simply_the_grey
22-04-2010-19:07
удалить
kru_iz, багатюще виходить, дякую, воно правда цікаве
Альгис_Козар
22-04-2010-19:11
удалить
kru_iz, интересная легенда! А про ягоды, это к тому, что рецепт чая теперь знаю, а вот где ягоду у нас на севере достать:))) У нас то она не растёт.
raisanikolaevna
22-04-2010-22:14
удалить
raisanikolaevna
22-04-2010-22:28
удалить
kru_iz, И ещё одна девочка!!!!
Класс!
Класс!
kru_iz, ага, люблю грустные наши песни)
raisanikolaevna, у нас калина действительно ассоциировалась с девушкой)
raisanikolaevna, у нас калина действительно ассоциировалась с девушкой)
Ответ на комментарий Альгис_Козар #
если бы кто-то ехал с киева к вам - я б передала... в посылке не разрешают подобное пересылать...
[640x428]
Исходное сообщение альгис_козар
kru_iz, интересная легенда! А про ягоды, это к тому, что рецепт чая теперь знаю, а вот где ягоду у нас на севере достать:))) У нас то она не растёт.
если бы кто-то ехал с киева к вам - я б передала... в посылке не разрешают подобное пересылать...
[640x428]
raisanikolaevna, да, как видите, в ботанику ударилась, с верованиями народа)
очень рада вам)
[700x525]
очень рада вам)
[700x525]
b]усер=кру_из]/b], у меня с самого сранья начальник под боком поет -сил нет)), про черное море, сдалось оно ему??? надо сделать девичник, я выпью, ты споешь)
raisanikolaevna
23-04-2010-23:40
удалить
Ответ на комментарий Морврана #
Пауль Целан. Найбіліший голуб злетів...
Найбіліший голуб злетів – я можу тебе любити!
У завмерлім вікні коливання завмерлих дверей.
Тихе дерево увійшло в тиху кімнату.
Ти так близько, ніби ти зовсім не тут.
З моїх рук береш ти велику квітку.
Вона не біла, не червона, не голуба, але ти береш її.
Де вона ніколи не була, там вона залишиться назавше.
Нас не було ніколи, отже ми залишимось при ній.
Найбіліший голуб злетів – я можу тебе любити!
У завмерлім вікні коливання завмерлих дверей.
Тихе дерево увійшло в тиху кімнату.
Ти так близько, ніби ти зовсім не тут.
З моїх рук береш ти велику квітку.
Вона не біла, не червона, не голуба, але ти береш її.
Де вона ніколи не була, там вона залишиться назавше.
Нас не було ніколи, отже ми залишимось при ній.
06-03-2012-20:42
удалить
матеріал чудовий і багато написано те що питається
Комментарии (27):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Образ калини в народній українській пісні. | Морврана - "Aditum nocendi perfido praestat fidas" Дневник Морврана |
Лента друзей Морврана
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»