Козацькеє плем’я та душі заблудлі
забутая правда, палає вогнем,
най більше ніколи брат не їсть брата,
прокльони не линуть на землю дощем.
Візьму чорну свічку, та в красному вуглі
рукою тремтливо її запалю,
а поруч – оталу, най рідні відчують,
що їх пам’ятаю… скорботним вогнем
очищусь як зможу, з’єднаюсь з минулим,
ви поруч, я бачу примруживши зір,
молитву читаю в віках позабутим,
заждіть мої любі, наш час швидко йде...