Минув рік з того часу як ми вперше побачились. Ми довго переписувалиссь, а зустрітись якось не виходило, та я й боялась, чому? Тому що я вже тоді щось відчувала!!! Коли ми обмінялися номерами і він мені зателефонував- мені не вистачало повітря! Кожного разу як він мені телефонував - я не могла всидіти на місці, мене всю трясло, я тремтіла і не могла зрозуміти що коїться, невже таке буває! А ті листи... І от, субота, 17.02 я після занять йду до нього на зустріч.... я боялася. страшенно боялася, він дзвонить запитує чи я прийду, а моє серце виривається і хоче побігти і вже обійняти його. І ось він іде мені на зустріч - така прекрасна усмішка, неймовірно гарні добрі очі - біленька шапочка як у янгола, привіталися - він взяв мене за руку і сказав що більше не відпустить, щоб не загубилась і щб наша наступна зустріб була яклмога скоріше... і справді він став для мене янголом! Я просто не заслуговую на його кохання, та він кохав, і зараз до мене не байдужий! Чому ж так, чи наважиться він продовжити..... Сподіваюсь що так