Автора не нашёл (может, искал плохо), но текст как раз в тему превращения украинского языка в нечто неудобоваримое, доступное только посвящённым -- в духе внутренних языков и загруженных терминов тоталитарных сект, если основной критерий -- "геть від Москви!".

"Зустрілися якось два українці в Харкові.
- Ти як? - один запитує.
- Та ніяк, - другий відповідає, - Перегатчiло мені, как вiгрузду в полесцях. Іду, дивлюся як крiтовейко на чибанє стросить, нічого ни калається и понiвляет свий турдяг. Що за бiс, боюся, а раптом москаль. Тут він из лапшени кисму отполял і як давай зразок щiлижиться.
- Це управнуха може. Убівалкіна врить. У народі кажуть, що колудник ейний кожен гридень повинен, так тільки нідрусте вiмностінка на крухаліце и сім черв'яків. Сам розумієш, як це понережно.
Довго-довго дивилися один на одного українці, а потім заплакали."

Как говорится, таков наш примар, а с нами габузиться для вашего оглода несростно.