Это цитата сообщения Lkensol Оригинальное сообщение

12 фактів про давність української мови

Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова ― це мова предків і рідної землі.

Кожен народ має
свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом. Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї? Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо зберегла свою мову. Ті, хто відступився
від української мови, перестали бути українцями. Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь, Чехов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки. Таких прикладів, на жаль, є багато.

Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її
становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя. Мова ― продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як
така розвивалася не одне тисячоліття.

Україна близько 700 (семисот) років була розчленована між різними державами, які в такий чи інший спосіб викорінювали мову її автохтонного населення й насаджували свою. Закарпаття від ХІ ст. до сере́дини ХХ ст. входило до складу Угорщини. Галичину й частину Волині в другій половині ХІV ст. загарбала Польща і втримувала їх аж до 1939 р. На решті українських земель, відтіснивши з них у ХІV ст. татаро-монголів, до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі перейшли під владу Польщі, а відтак Росії. І все-таки, незважаючи на несприятливі умови для української мови, нею на початку ХХ ст., як стверджував М.Грушевський у своїй “Історії України-Руси” (т.І), розмовляло понад 40 млн. людей. Тепер тих мільйонів є менше. 
     Тільки давня мова могла так
вистояти. А про давність української мови свідчить чимало як опосередкованих, так і прямих фактів.

     Факт перший.
Коли українську мову зіставляти з найдавнішими індоєвропейськими мовами, зокрема з латинською, впадає в очі її, так би мовити, “архаїчність”, тобто наявність у ній великої кількості прадавніх, індоєвропейських елементів.
     Фонетична система української
мови, якість її звуків напрочуд близькі до латинської (і, зауважимо, до іспанської та італійської ― її найближчих спадкоємниць). В обидвох мовах майже однакова система голосних звуків. І в латинській, і в українській розрізняються звуки ґ і г(g i h): в латинській genus “рід”
(споріднене з нашим жінка) і hostis
“чужинець, ворог” (споріднене з нашим гість).
В обох мовах відбувається чергування звуків у і в: лат. nauta “моряк” i navis
“корабель”, як наше наука і навча́ння. Так само в обидвох мовах є випадний звук е: в латинській aper — apri(“вепр —вепра”), як в українській вітер — вітру (випадає звук е).
     В архаїчній, тобто найдавнішій
латині було вісім відмінків, у тому числі кличний і два місцеві. В
українській мові і всі ці відмінки, за винятком одного місцевого, і в основному їхнє значення збереглися. Навіть закінчення в деяких відмінках ті самі. Наприклад, однакове закінчення виступає в називному відмінку однини багатьох іменників жіночого роду, як arena (арена), summa (сума) в одній і другій мовах; у кличному відмінку іменників чоловічого роду: Brute (Бруте) — відомий латинський вислів “Et tu Brute contra me” (І ти, Бруте, проти мене) майже зрозумілий і без перекладу; такі самі закінчення в називному множини мають іменники чоловічого роду: muri (мури), numeri (номери); іменники середнього роду: maria (моря), nomina (імена).
     Латинська й українська мови
розрізняють три ро́ди: чоловічий, жіночий і середній. І знаменно, що найдавніші українські іменники в більшості випадків мають навіть той самий рід, що й латинські. Так, однаково до чоловічого роду належать, наприклад, іменники латинське hortus “сад” і наше город, pulvis і пил, ventus і вітер, mensis і місяць, sucus і сік, somnus і сон, dolor і біль, nasus і ніс;. до жіночого роду іменники nox і ніч, mors і смерть, res і річ, voluntas і воля, securis і сокира, lana і вовна, barba і борода, casa і хата; до середнього роду іменники cor і серце, nomen
і ім’я, aratrum і орало, semen “насіння” і сí́м’я, lac і молоко, vinum і вино тощо. У латинській мові іменник domus жіночого роду, в українській дім ― чоловічого, але, виявляється, і в українській мові він часом буває жіночого роду: Куди ж я піду, коли в мене немає своєї доми? — читаємо в І.Нечуя-Левицького.
     Ще більшу тотожність спостерігаємо в особових закінченнях дієслів, особливо при зіставленн і українських форм з формами архаїчної, тобто найдавнішої латині: sedet i ― сидить, sedemos ― сидимо, sedetes
― сидите. Того самого походження суфікс для утворення вищого ступеня порівняння прикметників в українській мові - іш - і в архаїчній латині ios: новий ― новіший, novus ― novios;
лівий ― лівіший, laevus ― laevios.

Дитячі слова української мови часто співвідносяться з латинськими: тато і tata, мама і mamma, папа “хліб” і panis
“хліб”, вава “болить” і vapulare “бути побитим”, куку “шукай” і occultare
“ховатися” (у цих словах по-дитячому повторено
перший склад), кака “брудне, погане” і cacare ldquo;випорожнятися” тощо.
     Усі ці та багато інших збігів з латинською мовою можуть свідчити лише про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала формуватися ще дві з половиною — три тисячі років тому́, можливо, водночас із латинською, якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато чого, що вже класична латинь утратила.

     Факт другий.
Візантійський мандрівник і історик Пріск Панійський 448 р., перебуваючи в таборі гуннського вождя Аттіли, на території сучасної України записав слова мед і страва ― це вже українські слова.

     Факт третій.
Коли в VІ ―VІІ ст. н.е. предки сучасних сербів і хорватів переселилися з України на Балкани, вони вже понесли з собою багато елементів, властивих і сучасній українській мові.
     Зокрема в сербській
і-хорватській мовах перед звуком е приголосні вимовляються так само твердо, як і в українській: земља
“земля”, весело. Не ом’якшуються приголосні й перед звуком и: липа “липа”, тихи “тихий”, вабити
“вабити”. У деяких діалектах хорватської мови так
само, як і в українській, на місці колишнього звука, що позначався буквою h, звучить і: dilo “діло”, lito “літо”, did
“дід”. Так само відбувається чергування г, к, х із з, ц, с: у
сербській і хорватській мовах: нога ― нози, рука ― руци, муха ― муси. Однаково звучить кличний відмінок в українській і сербській та хорватській мовах: Иван ― Иване, орач ― орачу, сестра ― сестро, сестрица ― сестрице, лекар ― лекару, друг ― друже, jунак “герой”― jуначе.
     Дієслова в першій особі
множини дійсного способу мають кінцівку -мо (як і в українській, в архаїчній латині та ще в італійській та іспанській мовах): чуjемо, оремо, ходимо, стоjимо. Майже однаково в обох мовах змінюються дієслова в наказовому способі, наприклад, у сербській і хорватській мовах: пиши, пишимо, пишите; чекаj, чекаjмо, чекаjте.
     Чимало слів, які, здавалося б, є специфічно українськими, зустрічаємо також у сербській та хорватській мовах у майже однаковому звучанні і з тим самим значенням: вир, гаj, ка́љужа, квочка,
китица, кожух, кољиво
“коливо”, крок, кут,
ку́њати, крхки “крихкий”, кутњи (зуб), < em>мршав “миршавий”, на́опако “навпаки”снага, треба,и пого́тово “і
поготів”. Такі самі, як і українські, назви місяців у
хорватській мові мають, проте, інше значення:травањ ― це “квітень”, липањ ― “червень”, српањ ― “липень”, листопад ― “жовтень”, але сечањ ― “січень”.
     Усе це незаперечно свідчить,
що вже півтори тисячі років тому́ (коли серби й хорвати переселялися з України на Балкани) мова наших предків мала багато тих специфічних рис, які становлять визначальні особливості сучасної української мови. Це вже була українська мова, хоч так вона, зрозуміла річ, тоді ще не називалася.
     Факт четвертий.
У VІІІ — Х ст. русичі підпорядкували собі частину литовських племен на північ від Прип’яті, з яких пізніше постала білоруська народність. Білоруська мова, яка сформувалася внаслідок цього, мало чим відрізняється від сучасної української, лише фонетика, манера вимовляння звуків, у ній залишилася литовська: дзекання, цекання, акання, м’яка вимова. Останнім 983 року Володимир
Великий завоював литовське плем’я ятвягів. Мова їхніх
нащадків повністю українська — це сучасна Берестейщина.
     Підкореним уже після 988 року, тобто після прийняття християнства, а з ним як елітної й староболгарської мови, угро-фінським племенам на північному сході було занесено вже українсько-старослов’янську суміш, яка й започаткувала сучасну російську мову.

     Факт
п’ятий. Безперечно українським є напис
“коваль Людота” на мечі з ХІ
ст., знайденому на Полтавщині, як і значною мірою напис на келихові чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений не пізніше 1151 р.: “А се чара кня[зя] Володимерова Давыдовча, кто из неh пь тому на здоровье а хваля Бога свого осподаря великого кня[зя]”.

     Факт шостий.
До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники Святослава 1073 і 1076 років. Перший — це копія з болгарського оригіналу. І все-таки український переписувач примудрився наробити чимало помилок. У кількох словах замість закономірної в старослов’янській мові букви h він ужив букву и: нимая, си́мя, исцили, видома, пламениє (тобто пломеніє); сплутував и з ы: выны (замість вины), трызны (замість тризны), просты (замість прости), помыслы (замість помысли ― наказовий спосіб); написав чоловhка
(замість человhка), Илля
(замість Илия), ходъ
(замість годъ ― так він передав український звук h), он є давъ, уставивъ (замість старослов’янського далъ, уставилъ), пьємо замість пиємъ, помагає (замість помогаєтъ) тощо.
     У складеному за болгарськими
зразками українським автором Ізборнику Святослава 1076 р. є такі сучасні українські слова: ворогъ (вжито один раз, а 21 раз написано врагъ), морокъ, полонъ, вhтрила, лу́ка (“ділянка, поросла травою”), краса, свита, гърньць (горнець), въчинити, сваритися, дивися, лишися тощо.

Факт сьомий. Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані написи) на стінах Київської Софії з ХІ—ХІV ст. (будівництво собору було завершено 1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як правило, дуже лаконічні і являють собою переважно молитовні звернення до Бога та святих з різних приводів. Написані вони старослов’янською мовою: вживається тільки займенник азъ, у прикметниках скрізь виступає закінчення аго (зълаго, грhшнаго), вживаються форми помози (наказовий спосіб), храбрый тощо. Але майже всі чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення ;ові, еві: Петрови, Дъмитръви, Павълови (ХІ ст.), Василеви, Борисови, Иванови, попови Ивану (ХІІ ст.) і т.д. У звертаннях послідовно вживається кличний відмінок: святый Фоко, свята Софиє и святый Онуфриє, Андрониче, небоже. Вживаються чоловічі імена на –о:Михалько, Марко (ХІ ст.), Дмитро (ХІІ ст.), Гаврило. Двічі наводиться ім’я Володимир, в ХІ і ХІІ ст., і обидва рази з повноголоссям –оло-.
Звертає на себе увагу форма орудного відмінка имямъ (ХІІ ст.) замість старослов’янської форми именьмъ. У тому ж ХІІ ст. один з авторів утворив присвійний прикметник від імені Янъка цілком за правилами сучасної української мови: Янъчынъ. У написах з ХІІІ ст. подибуємо сучасну форму дієслова в минулому часі чоловічого роду з суфіксом –в, а не –л: азъ моливъ. Поряд з помилуй мя в ХІІІ ст. трапилося також помилуй мене. В ХІ ― ХІІ ст. зустрічаємо цілком сучасні українські слова в сучасному звучанні: хрест, не хотячи, геть, порося.
Факт восьмий. Багатий і переконливий матеріал про український характер мови Київської Русі дають новгородські берестяні́ грамоти ХІ ― ХV ст., яких виявлено й опубліковано понад 700. Це переважно приватне ділове листування, писане, звичайно, тодішньою літературною старослов’янською мовою.
     Але вже від початку ХІІ тут спостерігається написання и замість h: тоби, съби, нимечкий, клить, дижя, помитка, дидъ, михъ, сино, на рицици “на річці”, не смиємъ, єси велилъ, роздилилъ, диялось, приихавъ, ихалы, поихалы, не надийся, сидити, ото всихъ селянъ, отъ всихъ сиротъ тощо. В них відбито також перехід е в о після шиплячих: чого, чоловhкъ, жона моя, чоло́мъ; м’який звук ц: отьць“отець”, куницю, сороцицю,пшеници; префікс роз-:роздилилъ, розумно.
     Звертання вживаються переважно в кличному відмінку: куме, господине, Онсифоре, дhво; іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини мають закінчення –ові, -еві: Стоянови, синови, Василеви, мужеви; у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду трапляється закінчення –у там, де мало б бути –а: гороху, пудъ меду, горсти лену, восъку, шолку, дару, лову.Прикметники в родовому відмінку однини чоловічого роду мають майже повсюдно закінчення -ого: доброго,великого, жолтого; рідко закінчення –аго: луцьшаго. Трапляються такі українські форми займенників: тоби,от нього, к ньому, с тыми, на тыхъ, хто, с кимъ.
     Явно український характер мають багато дієслівних форм: грамоту с тобою спишемо, молотимо да сыплемо, язъ къ тоби берость написавъ, пришьлить, възмить.
     Імена новгородців звучать переважно як сучасні українські (тут завчена книжна старослов’янська мова дає себе знати якнайменше): Олекса, Олексии, Олександр, Онисимъ, Олисей, Остафий, Олена, Микыта, Михайло, Ма́рко, Василь, Василко, Юрко, Иванко, Пан[ь]ко, Рад[ь]ко, Степанець, Федорець, Костянтинъ, Хрьстина. То тут, то там в берестяни́х грамотах прохоплюються слова, характерні саме для української мови: господыня, господарь, батко, паробокъ, наимитъ, госпо́да “домівка”, година, кожухъ, свита, глекъ, соромъ, досыть, куды, абы,та (сполучник) тощо.

     Факт дев’ятий — це мова “Слова о полку Ігоревім”, опублікованого 1800 року. Поема, як вважають вчені, складена в 1185 ― 1187 рр., а відомий список її зроблено, можливо, в ХV ― ХVІ ст., під час так званого другого південнослов’янського впливу, коли в текстах посилено виправлялися відхилення від старослов’янської мови. “Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. На таку думку наштовхують ті поодинокі пропущені українізми, які трапляються тут. Наприклад, в усьому тексті вживається старослов’янська форма імені Владимиръ, але один раз ― Володимиръ; так само скрізь ― храбрый, і раптом: хороброє гнhздо; п’ять разів слова дhвиця, дhва написані через h, а шостий ― через и: красною дивицею; через h написані слова полетhти, одолhти, разумhти, але написано через и: помолодити (А чи диво ся братіє стару помолодити?);дев’ятнадцять разів ужито в прикметниках закінчення -аго (стараго, великаго), а двадцятий раз проскакує -ого:поганого Кощея; у двох третіх випадків (65 разів) у кінці дієслів 3-ї особи однини й множини стоїть твердий -тъ (кличетъ, велитъ), але в решті випадків (31 раз) виступає –ть: комони ржуть за Сулою; звенить слава в Кыєвh; трубы трубять в Новhградh; стоять стязи в Путивлh.
     Зовсім не старослов’янські й такі вислови, слова та форми слів, як : лисици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, дhти бhсови, уже бо братіє невеселая година въстала, уже княже туга умь полонила, заступивъ королеви путь, подъ тыи мечи харалужныи, загородите полю ворота, оксамиты, кожу́хы, стягъ, звонячи в прадhднюю славу тощо.

     Факт десятий.
Єврейський теолог Соломон Іцхакі (ХІ ст.) в коментарі до
П’ятикнижжя, пояснюючи деякі слова з мови євреїв, що жили тоді в Київській Русі, називає слово сніг
— саме із звуками і та г: сніг. І це в ХІ столітті. Інший єврейський теолог Ісаак бен-Моїсей (писав у сере́дині ХІІІ ст.) у коментарі до Талмуду дає таке пояснення: “Дерева (або колоди), зв’язані у великій кількості, що в Біблії називається рафсодот…, по-німецькому влос (Floss), а руською мовою пліт”.
Виходить, що чергування о з і (пліт — плоту) в українській мові відбулося ще десь до сере́дини ХІІІ ст., а не аж у ХV ст., як це засвідчують найдавніші українські пам’ятки.

     Факт одинадцятий.
Найкраще відбили мову ще дохристиянської Русі українські народні пісні. Відразу слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише редагуватися, доповнюватися або скорочуватися. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають з 13 на 14 січня в Доброгостові Львівської області, не редагувалася: 
              
Чи спиш, чи чуєш, 
              
Господаречку, 
              
У своїм домочку 
              
На Новий рік, на Новий рік? 
              
Підем орати, підем сіяти 
              
Яру пшеницю 
              
На Новий рік, на Новий рік.
     На перший погляд незрозуміло,
як це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але річ у тім, що на Русі до
прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці
березня, коли й справді можна починати весняну сівбу. Володимир Великий
початок року переніс на вересень. А щедрівка залишилася без змін.
     Такою ж давньою,
дохристиянською є й ця купальська пісня, записана на Івано-Франківщині
й відома в інших краях України:
              
Гей, око Лада, Леле Ладове,
              
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
              
Бо око Лада з води виходить,
              
Ладове свято нам приносить.
              
Гей, Ладо! А ти, Перуне,
              
Дай дочекати Ладі Купала.
     Усе тут ― і
особливий ритм, й імена поганських божеств ― старовинне, тільки не
мова.
Можливо, ще давніші погляди наших предків відбиває ця веснянка,
записана на Волині:
              
Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
              
Ой чого так рано із вир’їчка вийшов? 
              
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав, 
              
З правої ручейки й ключики видав, 
               З
правої ручейки ― літо відмикати, 
              
З лівої ручейки ― зиму замикати.
     У цій пісні, як і в
попередніх, відбилося світобачення наших далеких пращурів у всій своїй
первозданності: і уявлення про сонце як Ладове око, що поринає у воду й
виринає з неї; і переконання, що на зиму пташки ховаються під річку, де
був вирій, тобто рай, туди не треба було відлітати, туди просто
заходили і звідти виходили; і поділ року на зиму, літо й осінь (без
весни). Давність цієї пісні, як і багатьох інших, не тільки наведених
тут, безперечна. А мова їхня ― природна, жива, українська, ніби вони
недавно складені.

     Факт
дванадцятий. Пращури українців живуть
споконвіку на цій землі, що тепер зветься Україною, тобто вкраяною
долею, Богом. Як вважає більшість славістів, епіцентром, звідки
поширювалися слов’янські мови, була Україна. “Те,
що слов’янська прабатьківщина була між Карпатами,
Придніпров’ям (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і
Пінськими болота́ми, на території, де з найдавніших часів панує чисто
слов’янська топоніміка, є в наш час
загальновизнаним”, ― стверджує російський мовознавець
В.Кипарський. “Найвірогіднішою, на наш погляд, є гіпотеза про
середньодніпровську-західнобузьку прабатьківщину
слов’ян”, ― уточнює інший російський мовознавець
Ф.Філін. Це дає підстави припускати, що українська мова, як автохтонна,
найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала й зберегла
риси тієї мови, яка лягла в основу всіх слов’янських мов. Бо
ж саме з цієї території йшла слов’янська експансія, а отже, й
поширювалася слов’янська мова, яка, стикаючись з іншими
мовами інших племен, набувала відмінних рис і започатковувала нові
слов’янські мови.

     Підсумок.
Українська мова формувалася тисячоліттями. Її основні елементи були
започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови,
або й раніше. У VІ ― VІІ ст. вона вже мала окреслено сучасні обриси,
про що засвідчують сербська й хорватська мови. Ще до створення
Київської держави українська мова опанувала великі простори
центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.
     Звичайно, за цей тривалий час
українська мова зазнавала різних сторонніх впливів. Для неї не минулися
безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і нуртування
скіфських племен у VІІ ст. до н.е. ― ІІ ст. н.е., і вторгнення готів на
південь України в ІІІ ― ІV ст., й існування могутньої гунської імперії
в ІV ― V ст., і жорстоке панування тюркомовних аварів (літописних
обрів) у VІ ― VІІІ ст., і зіткнення з хозарами, уграми, печенігами
впродовж VІІІ ― Х ст. Щось в українській мові залишилося від мов цих
народів і племен. Щось привнесли в неї старослов’янська,
польська, російська мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало.
Ніякі впливи й лихоліття не могли порушити її цілісності, стрункості.
     Українська мова зараз одна з
найбагатших і найрозвиненіших мов світу. І ми, українці, повинні
захистити її від посягань різних зайд і перевертнів, як її досі
захистили наші предки. Житиме наша рідна мова — житиме й наш
народ.

Іван Ющук, кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки й техніки України

http://www.btb-net.com/main/117/12-faktv-pro-davnst-ukransko-movi 

Також тут можна знайти інформацію за темами наступних статей:

ЗАБУТИЙ ЧАРОДІЙ ЧОРНИХ ОЧЕЙ
Ода транзистору
Таємні коди устинянських книг (Кобзарсько-лірницька традиція в Україні)
Що обирає UA-країна
Українська ідентичність: між Європою і Африкою
Креатив від Ігора Чомка
Інтернет не розкіш, а спосіб заробляти гроші
Сантехнік — китаєць, електрик — таджик? Країна «голодує»...
ФОЛЬКЛОР ЯК ОДИН З ГОЛОВНИХ ЧИННИКІВ ЕТНІЧНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ КУБАНСЬКИХ КОЗАКІВ
МІЖ ГОГОЛЕМ І ШЕВЧЕНКОМ: становлення нової ідентичност
Українська Держава Скоропадського
Підсовєтська Україна.ч.2
Поділити Україну, щоб об’єднати її?
Підсовєтська Україна
Українським психіатрам усе частіше доводиться лікувати жертв «одноруких бандитів»
«Людський фактор» на початку війни
Владимир ШПАКОВИЧ: «КУБАНЬ ОТНОСИТСЯ К УКРАИНСКОЙ ОЙКУМЕНЕ»
Слюсар у конспірації
Лі Куан Ю: лідер, який на маленькому острові створив собі велику державу
Хохли - родзинка російських серіалів?
Русалії. Нявський Великдень. Проводи русалок.
«У полоні печалі». Володимир Івасюк. Сімейна елегія
Польові дослідження з українського суржику
Українські імена та прізвища
ГАЛИЧИНА - ЗАРУЧНИЦЯ УРСР
ІДЕОЛОГІЧНА БОРОТЬБА НАВКОЛО ПИСАНКИ
Коли ж і ким, врешті-решт, були побудовані Великі піраміди?
Інтуїція: відчуття, що кидає виклик фізичному
Засновником Росії був… Китай!
Галицькі коріння Зигмунта Фрейда
МИХАЙЛО ХАНЕНКО
Як світ дізнався про УПА.
Вервольф - найпотаємніший бункер Гітлера. Наци №2 на Вінничині
Мова як чинник формування людини і нації
Вервольф - найпотаємніший бункер Гітлера. Й по сьогодні
«Диявол» криється у дрібницях
Кому вигідна дешева робоча сила?
В пошуках загальнонаціонального сенсу
ДЕМ'ЯН МНОГОГРІШНИЙ
ПРИНЦИПИ СУДОЧИНСТВА ВІЙСЬКОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ
Конфуцій:ВЕЛИКЕ ВЧЕННЯ
Анна Ярославна – королева Франції
Схід-Захід: війна і мир
Культи і тотеми давньої людини
Дослідження: російськомовні українці заробляють більше україномовних
Біло-блакитні вожді насправді давно вже здалися
МОВА І МЕНТАЛЬНІСТЬ:УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ПОРІВНЯННЯ
10 міфів про знайомства по Інтернету
Украинский язык. Личный счет
Великдень та Різдво - Сонячні свята
Приховані вигоди пластикових карток
Українські імена
Наша кров - на своїй землі
Сімейна обрядовість
Фінський урок для України: "главное - вовремя смыться"
"Вони питають, чи єсть у нас культура"
КОЛЮЧКИ І ТРОЯНДИ МИКОЛИ ЧАЙКОВСЬКОГО
Не вір, не бійся, не проси
Сакральність кобзарів і лірників та їх інструментів у традиційній культурі України
Віталій Радчук: плекаймо совість юні
Українці... Національно-мовні обриси
АНТРОПОЛОҐІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Росія відокремилася від України в ХІІ столітті
Grid ЯК ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Особливості вимирання українців
Елітарний політикум або Нарис про українську інтелігенцію
Як правильно жити в Україні? Поради економіста
Суржик - проблема української мови
Таємниця імені «Україна». Чому українці розмальовують писанки і люблять казку про Яйце-райце
КРИЗА ЕЛІТ ЯК ХВОРОБА НАЦІЇ
Секретар Донецької міськради: Шевченкова поезія дуже убога
ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ У ВИСВІТЛЕННІ І.ОГІЄНКА
Мішель Терещенко: Я вирішив жити в Україні не для того, щоб повернути статки моїх предків»
Питання про шляхетність
КУЛИНАРНЫЕ ТАЙНЫ ИСТОРИИ
ПРО ГЕРОЇВ КІНОФІЛЬМУ «СВАДЬБА В МАЛИНОВКЕ»
Закарпатські тамплієри або Шукайте відповіді в Середньому
Українська нація?
Шок! Святий Валентин був бандерівцем і западенцем
ЯК УКРАЇНЕЦЬ ГЕРОЄМ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ СТАВ
Рецепти з мисливської торби
Про те, як нам впендюрювали російську мову
СЛОВО ЯК ЗБРОЯ
Дозволено все?
ЯЗЫКОВЫЕ ПАРАДОКСЫ
На розламі двох цивілізацій
Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
Життя солодке та коротке
Національна ідея чи національна ідентичність?
СПОГАД ПРО МАЙБУТНЄ ЧЕРЕЗ ПОДОРОЖ У МИНУЛЕ
Історія новорічної ялинки
Правда истории и мифы языкознания
ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Глава держави вмів робити дітей та ганяти сепаратистів
Українське Свято Різдва Світа, 6-7 січня
«Заграниця» не допоможе
ФЕНОМЕН УКРАЇНИ
З ІСТОРІЇ НОВОГО РОКУ
ІСТОРИЧНІ УРОКИ PR: ВІД ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ ДО ПАБЛО ПІКАССО
ЛІКИ ВІД ГРІХА
Незнана Росія
Маніфест українського фундаменталізму
Ursus Arctos. Беззахисний демон карпатських лісів
Барак для українців
Київський вчений створив ліки від лейкозу. Не потрібні?
МРАКОБІС
Шотландія і Союз: 300 років потому
Повернення філософа мови
Початок зимових свят
ЗАПИСКА ПО ВОПРОСУ О ЦЕНЗУРЕ КНИГЪ НА МАЛОРУССКОМЪ ЯЗЫКЕ"
Чому ви готові на приниження, аби лиш не стати щасливими?
П’ЯТЬ ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ЛЕМКА
Володимир Улянич. Він мав бути королем України ХХ століття .
Розумові здібності води
Сергій Корольов. Ікар з підпаленим крилом
Троянська імперія на Дніпрі
Шнобелівка-2006: запах гною і ніг з драпанням дошки
Мільйон на рейках
Реваншист-мокрушник тікав з Києва у паніці
ЧИ МАЛА МОВА КИЇВСЬКОЇ РУСИ ДАВНЬОМОСКОВСЬКУ ОСНОВУ?
«Я, безперечно, загинув би...»
Фізіологія людини: цікаві факти
Нанотехнології викликають у людей підозри
Дослідник Абель Басті: Гітлер вмер у Парагваї
ГОЛОДОМОР 1932/1933: «ВТРАТА» ТА ВІДНАЙДЕННЯ
Мать вашу!
Україна трансцендентна
ЧИТАЮЧИ "ВЛЕСОВУ КНИГУ"
Ірина Фаріон: Мова як суспільно-креативна сила
Остання роль американського "піжона" з українською душею
Найдавніші міста Донеччини: міфи і реальність
ФЕНОМЕН ГОГОЛЯ
Ці забавні збоченці
Рятуйте, євроремонт!
ГЕРОЇ ТА (АБО) КОЛАБОРАЦІОНІСТИ: ПО ТОЙ БІК МІФУ
Дмитрівська субота - згадка про культ предків
Як уникнути розвода в супермаркеті
PhD ЧИ КАНДИДАТ «ІКС»-НАУК (К.Х.Н.)?
Слов’янська зброя, краща за дамаську сталь
Як будували Успенський собор Києво-Печерської лаври
Жителі плавучого міста побачать світ очима своїх будинків
Скіфи. Чи був такий народ?
Юліанський і григоріанський календарі
Як заощадити на трафіку
Михайло Іллєнко: «Коли показують фестиваль українського кіно, Шварценегер у холодочку відпочиває»
Мовні Обов'язки
ЯК ДОБРЕ ВМІТИ ЧИТАТИ!
Чи підписував Степан Бандера пакт Молотова-Ріббентропа?
ВІД КАУРІ ДО ГРИВНИ
Свято Покрови
Про УПА
В Українській повстанській армії євреї були і лікарями, і вояками
БезуМОВНА експансія
Мовна політика і національне самопочуття
Мордовський лексикон лоховатих українськиx гопників
НЕЗНАЙОМА МОВА ПОШИРЮЄТЬСЯ ЗІ СТРАШНОЮ ШВИДКІСТЮ
Урок від князя Кия
Інформаційне перевантаження
Один iз неперевершених зануд
Інструментальна музика
Загроза Інтернету
ЗАЗИРНІМО ЗА «ЛАШТУНКИ»…
Московини та українці: расова історія
НЕРУССКИЙ РУССКИЙ ЯЗЫК
КРАЇНА МОКСЕЛЬ
Бойківське коріння – ознака фанатизму
Марс і Гефест: повернення історії
ЗЕМЛЯНИ І КОСМІТИ — ІСТОТИ ОДНОГО ПОРЯДКУ?!
Жінки-воїни. Міф чи реальність.
Уроки двох репатріацій. У вересні 2004-го виповнюється 60 років...
Цілюща сила Кримського Сфінкса
Росіяни - це асимільовані східні українці та фінно-угри
МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ
Українсько-польсько-російські перетини: погляд з Кракова
Чим ближче до московських попів, тим далі від Бога?
Смерті з новин падають зі стелі жовтими кульками
Янукович - останній месія
Факти русифікації України
Дороговказ генія
Видавив раба - допоможи сусіду!
Загальні правила сервірування столів
Гуляв козак по Європі
Загадка Сократа — загадка людини
Давні боги українських предків
Походження слова Латани або Латина
Розділи з книги видатного французького мислителя і посвяченого Рене Генона (1886-1951) "Криза сучасного світу", написаної в 1928 році.
Про таємницю занепаду
СВІТ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. ОСОБИСТІСТЬ І ДОБА: ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
ЧИ Є АРТИКЛІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ?
А якщо коріння людства – древніше, ніж вважалося раніше?
ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ: МІЖ КОНЦЕПЦІЄЮ «ОБЩЕРУСЬКОЇ ІСТОРІЇ» ТА ТРИПІЛЬСЬКОЮ АРАТОЮ
Володимир Мономах
Лєнін і Україна
«Зручна» мова українських інтернет-ЗМІ
З ЧОГО ПОЧАТИ? ПРИКЛАДИ З ЖИТТЯ. НА ЗАМІТКУ «АНТИКРИЗОВІЙ» КОАЛІЦІЇ
Галицький анабазис зі Швейком
Що сказав Ціцерон?
У пошуках аналогії
ЯК ЗБЕРЕГТИ ІСТОРИЧНУ І КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ КРАЇНИ